Історичне рішення ЄСПЛ у міждержавній скарзі Україна та Нідерланди проти Росії

Сьогодні, 09 липня 2025 року, Велика палата Європейського суду з прав людини ухвалила рішення по суті у міждержавній скарзі Україна та Нідерланди проти Росії

Справа є найбільшою з-поміж міждержавних справ, об’єднуючи чотири заяви: № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22. Дві з них були подані Україною у 2014 році та стосуються масштабних порушень прав людини з боку Російської Федерації на території східної України, включаючи випадки викрадення та примусового переміщення дітей до Росії; третю заяву подали Нідерланди у 2020 році у зв’язку зі збиттям пасажирського літака рейсу MH17; четверта заява, подана Україною у 2022 році, стосується порушень прав людини, що мали місце в умовах повномасштабної агресії Росії, яка почалася після 24 лютого 2022 року. Двадцять шість держав-учасниць Конвенції були наділені правом подати письмові зауваження на стадії розгляду справи по суті та подали спільне письмове подання.

У рішенні щодо прийнятності від 25 січня 2023 року ЄСПЛ вже визнав, що з травня 2014 року і щонайменше до січня 2022 року окуповані території Донбасу перебували під юрисдикцією Росії. Суд також встановив, що збиття рейсу MH17 сталося на території, яка перебувала під ефективним контролем російських окупаційних адміністрацій.

Ґрунтовний аналіз цього рішення, підготовлений юристами УГСПЛ, можна знайти за посиланням https://zib.com.ua/ua/154706.html.

У рішенні від 9 липня 2025 року встановлено, що Суд має юрисдикцію ratione temporis для розгляду справи в тій частині, яка стосується подій, що мали місце до 16 вересня 2022 року; скарги України, які стосуються подій на території, що перебувала під контролем сепаратистів у Донецькій та Луганській областях у період з 26 січня 2022 року по 16 вересня 2022 року, підпадають під юрисдикцію Російської Федерації у значенні статті 1 Конвенції; скарги України щодо військових нападів, вчинених сепаратистами або збройними силами Російської Федерації, підпадають під юрисдикцію Російської Федерації у значенні статті 1 Конвенції.

Велика Палата встановила, що у зв’язку зі збиттям літака рейсу МН17, відсутності ефективного розслідування, ефективних засобів правового захисту, а також завданих родичам загиблих страждань, Росія порушила статтю 2 Конвенції в її матеріальному та процесуальному аспектах, статті 13 і статті 3 Конвенції відповідно.

У контексті України Суд констатував наявність з боку Російської Федерації таких форм адміністративної практики:
▪️ військових нападів із порушенням статей 2, 3 і 8 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції;
▪️ позасудових страт цивільних осіб і військовослужбовців України, які більше не брали участі в бойових діях, із порушенням статті 2 Конвенції;
▪️ тортур і нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження з порушенням статті 3 Конвенції;
▪️ примусової праці з порушенням статті 4 § 2 Конвенції;
▪️ незаконного та свавільного тримання цивільних осіб під вартою з порушенням статті 5 Конвенції;
▪️ невиправданого переміщення цивільного населення, а також застосування фільтраційних заходів із порушенням статті 8 Конвенції;
▪️ залякування, переслідування та утисків релігійних груп, окрім УПЦ МП, з порушенням статті 9 Конвенції;
▪️ необґрунтованого втручання у свободу поширювати та отримувати інформацію та ідеї з порушенням статті 10 Конвенції;
▪️ необґрунтованого втручання у право на мирні зібрання з порушенням статті 11 Конвенції;
▪️ знищення, розграбування та експропріації майна цивільного населення та приватних підприємств з порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, а також, у тій частині, яка стосується знищення та розграбування житла й особистого майна, з порушенням статті 8 Конвенції;
▪️ придушення української мови та індоктринації в освіті, з порушенням статті 2 Протоколу № 1 до Конвенції;
▪️ переміщення до Росії та, у багатьох випадках, подальшого всиновлення українських дітей на території Росії з порушенням статей 3, 5 та 8 Конвенції, і що немає необхідності окремо розглядати скаргу за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції;
▪️ незабезпечення прав і свобод, передбачених статтями 2, 3, 4 § 2, 5, 8, 9, 10 і 11 Конвенції та статтями 1 і 2 Протоколу № 1 до Конвенції, без дискримінації за ознаками політичних переконань та національного походження, з порушенням статті 14 Конвенції;
▪️ адміністративна практика з порушенням статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтями 2, 3, 4 § 2, 5, 8, 9, 10, 11 і 14 Конвенції та статтями 1 і 2 Протоколу № 1 до Конвенції;

Велика палата одностайно постановила, що Росія має без зволікань звільнити або забезпечити безпечне повернення всіх осіб, які були позбавлені волі на території України, що перебувала під окупацією Російської Федерації або підконтрольних їй сил, з порушенням статті 5 Конвенції до 16 вересня 2022 року і які досі утримуються російською владою.

Крім того, Суд вказав, що Росія має без зволікань співпрацювати у створенні міжнародного та незалежного механізму для забезпечення, якнайшвидше та з урахуванням найкращих інтересів дітей, ідентифікації всіх дітей, переміщених з України до Росії або на території, контрольовані Росією, до 16 вересня 2022 року, відновлення контакту між цими дітьми та їхніми живими родичами або законними представниками, а також безпечного возз’єднання дітей з їхніми родинами або опікунами.

Суд вирішив відокремити заяви № 28525/20 від заяв № 8019/16, 43800/14 та 11055/22 виключно для цілей подальшого провадження.

На розгляді ЄСПЛ перебувають ще три міждержавні справи за скаргами України проти Росії, а також приблизно 9 500 індивідуальних заяв, які, ймовірно, стосуються подій, що мали місце в Автономній Республіці Крим, на сході України, в районі Азовського моря, а також військових дій, розпочатих Росією на території України після 24 лютого 2022 року.

Рішення доступне за посиланням: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-244292.