Збройне повстання людей проти тиранії

Понад девʼять років тому у центрі Києва почались протести після рішення президента Віктора Януковича відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Насильство з боку правоохоронців проти беззбройних мітингувальників лише посилило супротив та призвело до поширення протестів на інші регіони України. Чотири місяці протистояння між владою та громадянами увійшли в історію як Революція Гідності. 20 лютого 2014 стався переломний момент революції, коли на вулиці Інститутський було вбито 48 протестувальників, ще 80 — поранено. Це призвело до втечі експрезидента Віктора Януковича та його команди з країни.

18 жовтня, після восьми років розгляду, суд виніс вирок обвинуваченим у подіях 20 лютого — пʼятьом колишнім спецпризначенцям «Беркуту». Це не стало точкою у судовому процесі, бо сторони подаватимуть апеляцію. Журналістка «Ґрат» була присутньою у Святошинському райсуді Києва під час оголошення історичного рішення і розповідає, що вирішив суд та як трактував найтрагічніший день Майдану.

Виправданий та довічник

«Це ні для кого не кінець», — пророкує Олександр Гуч, учасник протестів на Майдані у 2014 році, тоді — сотник 35-ї сотні «Волинська Січ».
Вранці 20 лютого він із побратимами сотні підіймалися до Жовтневого палацу на допомогу іншим активістам, коли від нього відходили озброєні бійці у чорній формі з жовтими повʼязками. Тоді Гуч отримав два поранення у ноги, одне з них — важке. Попри поранення, вижив. У той день загинуло 48 майданівців, ще 80 отримали поранення.

Вісім років у Святошинському райсуді Києва розглядали кримінальну справу щодо подій Майдану. І 18 жовтня 2023 року суд нарешті проголошує рішення. Щоб почути вердикт, Гуч приїхав до Києва нічним поїздом з Луцька. Він хоче почути обвинувальний вирок, хоча не вірить, що суд наважиться на довічний термін — саме його вимагали потерпілі. Крім Гуча, рішення суду очікує ще близько десяти потерпілих, решту зали займають журналісти.

За декілька хвилин до початку засідання приходять обвинувачені — колишні спецназівці київського «Беркуту» Сергій Тамтура й Олександр Маринченко — та їхні захисники. Вони пробираються до своїх місць у правій частині залу, біля акваріума, де зазвичай тримають арештантів. Чотири роки тому вони теж були за ґратами, але суд зрештою пом’якшив їм запобіжний захід, і вони перебувають на свободі.

Ще трьох обвинувачених немає. Ексберкутівців Олега Янишевського, Павла Аброськіна та Сергія Зінченка судять заочно після того, як їх обміняли на полонених у грудні 2019 року. Рішення про обмін беркутівців ледь не розвалило справу і поставило під сумнів незалежність прокуратури та суду. Втім, розгляд таки продовжився після неочікуваного повернення з непідконтрольних території Сергія Тамтури та Олександра Маринченка через два місяці після обміну.

Департамент справ Майдану в Офісі генпрокурора, який розслідував злочин, вимагав довічне покарання для ексберкутівців. Проти них висунули обвинувачення у тяжких злочинах: перевищенні службових повноважень, вчиненні теракту, незаконному перешкоджанні проведенню мітингів та вбивстві двох або більше осіб за попередньою змовою. Трьох: Маринченка, Аброськіна і Зінченка — додатково обвинувачують у заволодінні вогнепальною зброєю за попередньою змовою шляхом зловживання своїм службовим становищем. А Янішевського — у незаконному поводженні зі зброєю. Але міліціонери категорично заперечували вину та вимагали виправдання.
Справу завершили розглядати у листопаді минулого року. Тож майже рік суд присяжних перебував у нарадчій кімнаті.
Засідання починається без затримок. До зали суду заходить колегія суддів і присяжні. Головуючий стоячи починає читати вирок — попереджає, що тільки резолютивну, тобто коротку, його частину. Повний вирок — це два великих стоси документів, понад 1700 сторінок, які судді принесли із собою.

Дячук проголошує, що суд засудив обвинуваченого Олега Янишевського до довічного позбавлення волі, а Павла Аброськіна та Сергія Зінченка — до 15 років. Їх визнали винуватими у масових вбивствах беззбройних громадян частина 2 статті 365, пункти 1, 5, 12 частини 2 статті 115, частина 2 статті 15 Кримінального кодексу. Янишевського також суд визнав винуватим у вбивстві через необережність частина 1 статті 119 ККі нанесенні тяжкого або середнього ушкодження через необережність стаття 128 КК. Щодо решти обвинувачень їх виправдали.

Олександра Маринченка засудили до 5 років позбавлення волі за перевищення службових повноважень частина 2, статті 365 Кримінального кодексу. За рештою обвинувачень його виправдали. Суд зарахував строк попереднього увʼязнення — на час слідства та розгляду справи — день за два. Так званий «закон Савченко», ініційований депутаткою Верховної Ради Надією Савченко. Згідно з ним, один день тримання в СІЗО зараховується за два дні позбавлення волі при винесенні вироку. І хоча вже у травні 2017 року Верховна Рада проголосувала за скасування закону, всім заарештованим до цього часу суд рахує термін покарання за схемою «закону Савченко». Тож він вже відбув покарання.

Сергія Тамтуру суд повністю виправдав за недоведеністю вини. Зазвичай беземоційний, він не зміг стримати переможну посмішку, коли почув рішення щодо себе. Але потім його очі почервоніли від сліз, що ось-ось накотяться від нервової напруги. 

Ані він, ані Маринченко ніколи не визнавали свою провину та не йшли на співпрацю зі слідством, не здали побратимів-беркутівців попри тиск прокуратури та громадськості. Тільки вони двоє повернулися після обміну з непідконтрольних територій додому, щоб знову постати перед судом. Що Тамтура й Маринченко думають про судовий процес та вирок, невідомо. Вони завжди відмовляються від коментарів. 

«Такоє», — каже потерпілий Олександр Гуч, сідаючи на лавку, як тільки судді виходять із зали. 

Не задоволені вироком

Після закінчення засідання ніхто з присутніх не розходиться, очікуючи повного тексту рішення та пояснення суддів. 

Прокурори Олексій Донський й Ігор Земсков, які представляли обвинувачення в суді, не приховують свого здивування вироком. Суд відкинув обвинувачення підсудних у теракті та не сприйняв доводи про те, що беркутівці діяли узгоджено, як скоординована група. Донський у коментарі журналістам пояснює, що позиція обвинувачення базувалася не на власних судженнях і не лише на теорії кримінального права, а на постановах Верховного суду, які, зазначив прокурор, обовʼязкові для застосування судами нижчих інстанцій. 

«Ні, ми не очікували [такого вироку], — каже Донський, — Ми вважаємо, що обвинувачення повністю доведено. Мене найбільше здивувало, як в цьому випадку можна було виправдати за терористичним актом, причому усіх. Що це, як не терористичний акт? Якщо суд визнав доведеним вбивство, вчинене цією групою, що це як не теракт? Якщо це вбивства вчиняються відносно невибіркової групи протестувальників упродовж півтори години, яка інша мета, крім як залякати суспільство, вчиняти ці вбивства?».

Пояснення прокурорів слухає Оксана Михайлевич з «Адвокатської дорадчої групи». 

«Як я буду зараз це розповідати моїм потерпілим», — каже вона. 

Вона представляє у суді учасників Майдану Антона Лубяницького, Віталія Гукова, Олександра Гуча і родини героїв Небесної сотні — Мовчан та Чаплинських. Під час проголошення вироку вона тихо плакала. Потерпілі виправдувального вироку не очікували.  

«Адвокатська дорадча група» не тільки представляє інтереси потерпілих у судах щодо подій Майдану, але й разом із ними вже 10 років бореться, щоб винні у побиттях та вбивстві майданівців, у незаконному переслідуванні активістів не уникнули покарання. Для цього вони, зокрема, лобіювали зміни у законодавстві, як от заочне притягнення до відповідальності, та вимагали внести правки до закону до ДБР, щоб відновити розслідування у справах Майдану. 

У своїй промові під час дебатів голова «Адвокатської дорадчої групи» Євгенія Закревська відзначила високу якість судового процесу, який був відкритим для широкої публіки і показав «якісно вищі стандарти представлення доказів». Закревська та інші адвокати з обʼєднання після повномасштабного вторгнення приєднались до лав ЗСУ, тому на оголошенні вироку не були. 

Потерпілі подавали цивільні позови про моральну компенсацію, й суд частково їх задовольнив: від 20 тисяч до 1 млн гривень залежно від суми, вказаної у цивільних позовах. Але обовʼязок сплатити ці суми суд поклав не на обвинувачених, а на МВС, «яке несе цивільно-правову відповідальність» за дії своїх співробітників. 

Сімʼя Аксениних не подавала позов на моральну компенсацію, лише хотіла отримати справедливе рішення суду — засудження колишніх міліціонерів, які вбили голову родини — Василя Аксенина. Тепер він герой «Небесної сотні», похований на Алеї слави центрального кладовища у Чернівцях. У місті на його честь перейменували вулицю Фрунзе. Кулю, яка вбила чоловіка, не знайшли — у нього, як і в інших 86 потерпілих, було наскрізне поранення. 

Юрій Аксенин, його син, наразі очолює громадську організацію «Сім’я героїв Небесної Сотні». Він також визнаний потерпілим у справі. 

— Ми ще не закінчили, — обіцяє Юрій, коли на виході із зали суду перетинається зі Стефаном Решкою, адвокатом засудженого до довічного терміну Янишевського. Аксенин довго дивиться в очі адвокату. Решко у відповідь теж не відводить погляду. 

Два роки тому Юрій свідчив у цьому ж суді — розповідав про обставини важкого поранення батька з його ж слів. Василь перед смертю встиг розказати синові про події на Майдані 20 лютого 2014 року. Зокрема він стверджував, що бачив, як в нього стріляли з «калаша» люди у чорній формі. Почути вирок прийшов і молодший брат Юрія — Богдан та їхня мати Тетяна. 

— Скажіть, будь ласка, ви кажете, що Тамтура та Маринченко не вбивали людей? — Богдан, брат Юрія, перериває запитанням мовчазний зоровий двобій адвоката та потерпілого.

— Звісно, їх виправдали, — відповідає спокійно адвокат. 

— Тобто вони в нікого не стріляли, нікого не вбивали? — не заспокоюється Богдан. 

— І не бачили хто це робив з підрозділу? — підхоплює Юрій, — З урахуванням того, що вони розуміють, що вони наробили, зараз, вже протягом років… Вони мали б мати з честю та гідністю відповісти на ті питання, які надавались в суді… 

— Всі питання, які ставилися в суді, на них всі відповіли. При вас, при суду присяжних, при журналістах, по телебаченню.

Решко додає: 

— Цей суд, я думаю, не давав жодній стороні приводу сумніватись в його обʼєктивності чи не упередженості. 

— Ну, з урахуванням вироку, вже я сумніваюсь, — каже Юрій.  

— Ми теж не задоволені вироком абсолютно, — відповідає йому Решко.  

— Ну, звісно, не всі злочинці виправдані… — перебиває Юрій, — Ми прекрасно знаємо, що вони — вбивці, а ви хочете захищати, і захищаєте цих… Це дуже «круто». 

— Якщо ми хочемо жити у правовій державі, ми повинні для себе визнати те, що якщо вина особи не доведена, і ми віримо і довіряємо суду, то ми повинні це сприймати. Це не проблема захисту, це проблема обвинувачення, — пояснює Решко. 

— Я надіюсь, що вас Бог простить за те, що ви таких людей захищаєте, — завершує розмову Аксенин. 

Ніхто, крім Тамтури, не задоволений вироком повністю. Як прокурори із представниками потерпілих, так й захист, оскаржуватимуть його. 

Правоохоронці вбивали українських громадян

До зали суду повертається суддя Сергій Дячук, вже без мантії. Він роздає пресрелізи із резюме аргументації рішення суду, але залишається, щоб відповісти на запитання журналістів. У першу чергу його просять прокоментувати, чи було складно виносити рішення у цій справі. Дячук каже, що дуже важко. 

«Довго, і процес важкий. І долі, розумієте… Це ж не проста ситуація була. Це ж конфлікт, конфлікт соціальний. Конфлікт, який зачепив багато людей. Причому не просто зачепив — це трагедія. Вона отримала продовження», — пояснює він. 

Суд встановив, що приводом для масових акцій протесту стала відмова керівництва країни під тиском РФ підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Цим скористалось військово-політичне керівництво РФ, щоб окупувати частину територій України у 2014 році, а 24 лютого 2022 року розпочати повномасштабне вторгнення. 

«Тобто ця подія не закінчується, вона триває. Форма її вже зовсім інша. Кров українців продовжує проливатись», — каже Дячук.  

Окрім вини обвинувачених, суд мав надати оцінку тому, що саме відбулося на Майдані 20 лютого 2014 року. 

Прокуратура доводила, що саме спецпідрозділ київського «Беркуту» розстрілював майданівців, виконуючи наказ керівництва правоохоронних органів. Мета — залякати протестувальників і зупинити протести, що розпочалися по всій країні, і вплинути на опозиційних політиків, які брали участь у Майдані. Завдання і тактика дій силовиків погодили заздалегідь на найвищому рівні — президент Віктор Янукович та його політичні соратники. Далі керівництво «Беркуту», доводило обвинувачення, намагалося приховати сліди злочину.

Суд встановив — по кулях та гільзах, знайдених на Майдані, а також по зброї, якої намагались позбутися після злочину, що в активістів дійсно стріляли спецпризначенці «Беркута». Але, зазначив Дячук, у деяких епізодах «слідова інформація» свідчить про те, що стріляли зі зброї, яка не була на озброєнні роти спецпризначення. Хто це був — не встановили. При тому суд однозначно відкинув «альтернативні версії»: про те, що майданівців розстрілювали «грузинські снайпери», яку просувала сторона захисту, а також версію про слід ФСБ на Майдані, яку у суді розповідав, зокрема, колишній голова СБУ Валентин Наливайченко. 

Утім, на думку суду, наказу від керівництва держави на розстріл протестувальників не було — «з наявних фактів це не встановлено». Тобто спецпризначенці діяли самостійно. 

— Скажіть, що встановив все ж таки суд? Чи беркутівці захищалися нібито від нападу активістів, чи вони все ж таки проводили розгін мирних мітингувальників? — питають Дячука журналісти. 

— Да «каша» була. Все, що ви бачили, так воно і було. Без здогадок… 

Суд не визнав події 18 та 20 лютого мирним протестом. На його думку, Революція Гідності — це було «збройне повстання людей проти тиранії та свавілля влади». 

Суддя Дячук коротко розповідає про перебіг події. 

20 лютого о 5:30 ранку почалась стрільба по правоохоронцях. Хто стріляв, у суді не встановлено, але відомо, що постріли були з території, де перебували активісти Майдану. Стрілянина спричинила панічний відступ військовослужбовців Внутрішніх військ. Вони не застосовували зброю при відході. Спецпризначенці «Беркуту» прикривали евакуацію.

«Проводилась просто операція зі звільнення Жовтневого палацу», — так називає дії беркутівців суддя Дячук. 

Саме під час цієї операції загинув старший сержант Микола Симисюк — останній загиблий  з-поміж правоохоронців. Усього 20 лютого загинули двоє беркутівців, один інспектор патрульно-постової служби та один службовець внутрішніх військ. 

Розстріл активістів групою спецназівців “Беркута” почався о 9:17. 

Суд встановив, що беркутівці не мали для того легітимних причин. Тобто це було «свавільне, умисне позбавлення життя мітингувальників безмотивне застосування зброї, невибіркове, не зважаючи, чи є загроза». 

«Суд встановлював це з обуренням, підкреслюючи, що зброя застосовувалась навмисно не тільки по тих, хто рухався — хоча це не підстава для застосування, а по тих, хто також надавав допомогу», — зазначає суддя.

Розгляд справи не міг завершитися рішенням, що задовольнило б усі сторони, визнає Сергій Дячук. Оскільки суд керується не мораллю, а кримінальним законодавством. А справедливість, на його переконання, має полягати у покаранні за злочин, доведений у суді.