Історичні постаті

Пам’яті Петра Фурманюка, селянина, парламентарія, політичного в’язня

15.05.2022
автор: Олександр Степаненко

Сьогодні – День пам’яті жертв політичних репресій, національна пам’ятна дата, яка щороку відзначається в Україні в третю неділю травня. Встановлено її було в 2007 році указом Президента Ющенка: «З метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років».

До наших країв практика сталінського політичного терору у небачених досі масштабах прийшла у вересні 1939 року: масовими арештами, позасудовими стратами та депортаціями. Окупантам йшлося про усунення усіх потенційно нелояльних до сталінського режиму людей, без серйозного доведення будь-якого їхнього злочину. В першу чергу репресувалися члени політичних партій, які легально діяли в міжвоєнній Польщі, старшини війська та поліції, представники інтелігенції, відомі активністю в громадському житті, а також заможні люди: землевласники та підприємці. Але жертвами сталінських репресій нерідко ставали й посполиті селяни та робітники.

Згадаймо одного з них, нашого земляка Петра Фурманюка (Piotr Furmaniuk, 1880 - 1942). Доля його на той час і типова, і багато в чому неординарна.

Селянський рід Фурманюків походить з села Гадинківці, що на Поділлі. Одні з них ідентифікували себе поляками, та відповідно в документах фігурували як Фурманюки. Інші вважали себе українцями і називалися вже Фірманюками. Але родинний корінь був в усіх один: село, праця на землі...

Пьотр Фурманюк закінчив початкову школу в рідних Гадинківцях, після чого працював у господарстві свого батька, Августина Фурманюка. У 1901 році був призваний до війська Австро-Угорщини на строкову службу. 1904 року звільнився в чині капрала, повернувся додому і влаштувався різноробочим на залізничній станції Гадинківці, що на перегоні Копичинці - Чортків. З початком Першої світової війни був мобілізований, у 1915 році потрапив у російський полон, де перебував аж до 1918 року. У відновленій Польщі поринув у громадську та політичну активність, вступив до Польської селянської партії «П’яст» (Polskie Stronnictwo Ludowe, PSL “Piast”). Від цієї партії був обраний по Копичинському виборчому округу депутатом Сейму у каденції 1922 – 1927 років.

За час депутатської діяльності не набув для себе будь-яких привілеїв – після закінчення п’ятирічної каденції повернувся працювати різноробочим на ту ж залізничну станцію Гадинківці. Таке було колись, панове сучасні політики. Аж не віриться, чи не так?...

Обирався війтом та солтисом села Гадинківці у 30-х роках. Обрання на виборні посади свідчать про стабільно високий авторитет цього чоловіка серед загалу - як для простого робітника, вихідця з селянської сім’ї, що за плечима мав лиш початкову освіту та "життєві університети". Підтвердження цього авторитету можна відшукати в спогадах земляків з Гадинківців.

Так, односельчанка Ольга Ваврів згадує про Фурманюка часто і з повагою - у своїх інтерв’ю, записаних вже у повоєнний час в заокеанській еміграції, і виданих у книзі Ярослава Абрамова-Неверли «Навіяно нам грозу» (Jaroslaw Abramow-Newerly “Nawiano nam burze”, Warszawa 2000). Її пам’ять зберегла згадку про нього, як про безкорисливого, мудрого і діяльного чоловіка. Який багато доброго зробив для самоорганізації селянства у краї і завжди обстоював ідею порозуміння між поляками та українцями. У цьому міжнаціональному порозумінні вбачав спроможність тодішньої польської держави вистояти у протиборстві із західною та східною деспотією, які тимчасом набирали силу. Повторював: «Тільки всенародна злагода нас врятує!» Як політик відверто критикував політичні рішення, які посилювали взаємну неприязнь: несправедливу щодо українців земельну реформу в період парцеляції великих землеволодінь, жорстокість у проведенні «пацифікації» 1930 року, політичні репресії періоду «санації». В Сеймі Пьотр Фурманюк активно співпрацював з депутатами від українських легальних партій. Водночас застерігав від нелегальної боротьби з державою, яку пропагували КПЗУ та ОУН. Ольга Ваврів та вся її родина дуже цінували Фурманюка, як доброго порадника, «опікуна», мало не другого батька. Хоча були в селі і такі, хто сприймав його вороже. Хто з приходом більшовиків став зводити власні порахунки та свідчити проти нього в ході слідства в каральних органах.

На момент вторгнення Червоної армії в 1939 році Фурманюк працював обхідником на залізничній станції. Був арештований Пробіжнянським райвідділом НКВС 21 березня 1940 року (в архівно-кримінальній справі фігурує як Фірманюк). У постанові про арешт, виданій начальником райвідділу сержантом держбезпеки Приходьком, та в інших документах справи звинувачувався в тому, що походив з родини «кулаків», при «панській Польщі» був членом Сейму, обирався війтом Гадинківців, «захищав інтереси буржуазії», «проводив ворожу до Радянського Союзу політику», «утискував українське населення» і тому подібне.

Тут варто зауважити, що використання цього заяложеного кліше «панська Польща» властиве, як видно, не лише сталінським пропагандистам та слідчим НКВС періоду Великого терору. На жаль, досі не позбулися його й багато хто з наших сучасників. Але цей стереотип не має під собою вагомих підстав. Міжвоєнна Польща не була державою, в якій аристократія мала будь-які політичні привілеї. У цьому сенсі можна згадати хоча б про той факт, що Вінцент Вітос (Wincenty Witos), лідер народовської партії «П’яст», прозваний «селянським політиком», тричі очолював уряд Польщі у 20-х роках. У перших шести урядових командах представникам «П’ясту» було доручено 19 міністерських посад. Інший селянський лідер, Мацей Ратай, обирався маршалком Сейму в 1922-1928 роках, а після вбивства Президента Нарутовича (1922) та перевороту 1926 року, як лідер Сейму тимчасово виконував обов’язки Президента Речі Посполитої. У 1930-і роки об'єднана Народна партія (Stronnictwo Ludowe) була найчисленнішою опозиційною партією, що легально відстоювала інтереси селянського класу та налічувала понад 200 тисяч членів.

Власне й Пьотр Фурманюк на допитах в Чортківській тюрмі, які проводив слідчий НКВС Гельман, стверджував, що головним змістом його діяльності в Сеймі був захист прав та інтересів селянства, а також справедлива аграрна реформа.

Сталінські слідчі звинувачували Петра Фурманюка по статті 53 -13 Кримінального кодексу УРСР. Звинувачення підписали співробітники УНКВС по Тарнопільській області Алєксєєв, Ястрєбчіков та Сєдов. Погодив звинувачення в НКВС УРСР та направив справу до Москви лейтенант держбезпеки Губенко.

Рішенням «Особого совещания при Народном комиссаре Внутренних дел СССР» - а ним, як відомо, у той час був сумнозвісний Лаврентій Берія - від 29 вересня 1940 року було затверджено вирок: «як соціально-небезпечний елемент ув’язнити у виправно-трудовому таборі терміном на 8 років». На рішенні накреслено місце в системі ГУЛАГу – «Каргопольлаг», тобто сітка таборів, розміщених у Архангельській області. 8 років в «Каргопольлагу» для немолодої вже людини – а Фурманюкові тоді вже сповнилося 60 років – було для нього рівносильним смертному вироку.

За неуточненими даними Пьотр Фурманюк загинув у таборах у 1942 році. Конкретний табір, місце та причина його смерті невідомі.

Реабілітований в 1989 році рішенням Прокуратури Тернопільської області – на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року.

Родину Петра Фурманюка також було репресовано в 1940 році, в ході масових депортацій польського населення окупованих територій. Його син Юзеф Фурманюк звільнився із заслання в Семипалатинській області Казахської СРР, давши згоду вступити до армії Андерса. В 1943 році служив в 2-у Польському корпусі армії Великої Британії, воював на італійському фронті, у боях на Монте Кассіно був поранений. У повоєнний час емігрував до США і там вже помер. Невістка Яна Фурманюк (у дівоцтві Расевич) повернулася із заслання до Гадинковець, невдовзі емігрувала до Польщі.

В сучасних Гадинківцях майже нічого не нагадує сьогодні про родину Фурманюків.

Що залишилося нам у спадок від того покоління політиків і громадських діячів? Традиція безкорисливого служіння своєму народові? Переконання, що громадянська рівність у правах не повинна бути лише гарною фразою? Чи може оте застереження, що "тільки всенародна злагода нас врятує»?

 

Фото - з архівно-кримінальної справи Петра Фірманюка, яка зберігається в Державному архіві Тернопільської області. Оприлюднюється вперше.