Чи повернеться Феміда до свого колишнього храму?

Найбільшим та найвеличнішим адміністративним будинком у Чорткові, поза сумнівом, є колишній Чортківський окружний суд, якому цього року сповниться 110 років. Чотириповерхову кам’яницю зводили спеціально під судову установу за кошти казни Австро-Угорської імперії. Будівництво тривало впродовж 4-х років. Урочисте відкриття відбулося у 1911-му.

«Храм Феміди» у тому ж статусі функціонував у цих стінах і до, і під час, і після Першої світової війни, аж до «золотого вересня» 1939 року, щоправда від 1925 року він ділив частину величезного приміщення із штабом бригади «Поділля» Корпусу охорони прикордоння (4 Brygada Korpusu Ochrony Pogranicza „Podole”).

Ще до початку радянсько-німецької війни будинок передали Міністерству оборони СРСР. У повоєнний час у тут діяла Школа молодших авіаційних спеціалістів (ШМАС).

У 1997 році було створено Чортківський інститут підприємництва і бізнесу Тернопільської академії народного господарства, яка згодом стала Тернопільським національним економічним університетом, а невдовзі – Західноукраїнським національним університетом. Зараз є нагода помилуватися на фасаді кам’яниці вивіскою «Чортківський навчально-науковий інститут підприємництва і бізнесу, Західноукраїнського національного університету».

Але пишнота назв схоже ніяк не позначилася на загальному стані будинку, який має статус пам’ятки архітектури. Жодного разу університети з помпезними назвами не провели у ньому реставраційних робіт. Вже кілька років споруда стоїть пусткою, не опалюється, її керамічний дах зіяє дірами…

Невдовзі в ході судової реформи, про яку вже набалакано гори слів і якої вже не перший рік вимагають міжнародні донори країни, у нашому місті буде наново створено окружний суд. Він мав би чинити іменем України правосуддя у межах новоствореного Чортківського адміністративного району. Чи не на часі Феміді задуматися про повернення свого будинку? Допоки він не зруйнувався остаточно?

Згадаймо, як все починалося.

На початку ХХ ст. у Галичині – тобто від Кракова до Підволочиська – існувало 190 судових повітів, у кожному з яких працювало по троє суддів. Повіти було об’єднано у судові округи. Серед них – судовий округ з центром у Чорткові. При окружних судах діяли також суди присяжних засідателів. Колегіальний вищий крайовий суд діяв у Львові, обслуговував він Галичину і Буковину. Найвищою судовою інстанцією для всієї держави став Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні.

На території Галичини, зайнятій російськими військами у роки Першої світової війни (1914 – 1917 рр), продовжували діяти існуючі судові інституції – окружні та повітові суди.

Після проголошення в листопаді 1918 р. ЗУНР на її території було утворено 12 судових округів, до складу яких увійшло 130 судових повітів. Усі повітові й окружні суди повинні були розглядати тільки цивільні справи, а для розгляду кримінальних справ у лютому 1919 р. у повітах були створені трибунали першої інстанції. За основу організації судової системи ЗУНР була взята австрійська. Згідно із законом “Про тимчасову організацію судів і власти судейської”, прийнятим у листопаді 1918 р., всі суди, які знаходились на території колишнього Вищого крайового суду у Львові, стали судами ЗУНР і підпорядковувались Державному секретаріатові судівництва. Функції другої та третьої інстанцій тимчасово, до створення Вищого суду у Львові та Найвищого державного суду, належали спеціально створеному окружному суду в Станиславові.

До 1928 р. в польській державі, до складу якої увійшла Галичина, продовжувала, практично без змін, функціонувати система австрійських судових органів та австрійське судове законодавство. У 1923–1928 рр. система судочинства Польщі була наступною: Найвищий суд у Варшаві (створений в 1919 р.), 8 апеляційних, 50 окружних, 716 повітових та мирових судів. З 1928 р. відбувається становлення польської національної судової системи, що знайшло своє відображення в законі “Про устрій загальних судів” 1928 р. Встановлювалася наступна система судочинства: найвищий суд, апеляційні, окружні, міські (гродські) суди.

У відкритих інтернет-джерелах знаходимо прізвища суддів, котрі працювали у Чортківськорму окружному суді у 20-х: Гайлгофер (Gailhofer Józef Piotr), Ісакевич (Isakiewicz Jó¬zef Aleksander), Яскуляк (Jaskulak Teodor), Яворський (Jaworski Witold), Ландау (Landau Adolf), Михальчевський (Michalczewski Gustaw), Миронович (Mironowicz Eugenjusz Aleksander), Радзіховський (Radzichowski Józef), Смеречинський (Smereczyński Jan), Тщенєцький (Trzcieniecki Janusz Tadeusz), Тичковський (Tyszkowski Gozdawa Zygmunt), Заремба (Zaręba Konrad). Слідчі судді: Гасьоровський (Gąsiorowski Michał), Єднак (Jednak Antoni), Панас (Panas Mikołaj). Прокурори: Соколовський (Sokołowski Władysław), Ягодзінський (Jagodziński Antoni), Кучкевич (Kuczkiewicz Stanisław). Нотаріуси: Станіслав Міхаловскій, Марцелій Руксер.

Як свідчить Марек Счісляк у загальновідомій монографії про Чортків, до сфери юрисдикції Чортківського окружного суду у 30-х роках ХХ ст. входили міські суди у Борщові, Будзанові, Бучачі, Гусятині, Заліщиках, Золотому Потоці, Копичинцях, Мельниці, Монастириську, Трембовлі та Тлустому. Вищою для нього судовою інстанцією був Апеляційний суд у Львові.

Станом на 1927 рік у Чортківському окружному суді працювали: голова суду д-р Адам Стравінський (dr. Strawiński), заступник голови Влодзімеж Рек (Reck Włodzimierz). Счісляк також називає прізвища суддів окружного суду у 30-х роках: Кох (голова суду до 1933 року), Блажинський (голова суду в 1933 – 39 роках), Рек (заступник голови суду), Кучкевич (заступник голови суду), Дамбровський (суддя), Заремба (суддя), Штосек (суддя), Шафернакер (суддя), Ландау (суддя), Вишневський (суддя), Дороха (суддя), Валавський (прокурор).
Цікавий момент – у міжвоєнній Польщі за усталеною європейською правовою традицією не існувало прокуратури, як окремого правоохоронного органу. Прокурори працювали у судовій системі. Їхньою функцією було підтримання державного звинувачення у кримінальному процесі. Сучасна Україна запровадила схожу систему лише нещодавно.

Хто провадив адвокатську практику у Чортківському окружному суді у міжвоєнній Польщі? Марек Счісляк також наводить їхні імена: Горбачевський Антон, Електорович Володимир, Юрчинський Євстахій, Росляк Михайло, Блейхер Леон (Ісак Лейб), Бренхольц Захарія, Брунштейн Саломон, Ебнер Хаїм, Фельдман Давид, Граніцкий Якуб, Гржибовский Людвік, Галстух Кароль, Кіммельман Юзеф, Кіммельман Северин (Арон), Клейнман Едвард, Кон Давид, Кроковский Станіслав, Круг Самуіл, Маргулес Давид, Мослер Ісак, Подборачинский Юзеф, Рейхштейн Мозес, Розенкранц Ісак, Вейхерт Шимон, Цукерман Мозес, Гарліцкий.

Найдосвідченішими та найавторитетнішими адвокатами були Антон Горбачевський, Ісак Мослер та Леон Блейхер. Вони відкрили власні канцелярії ще задовго до Першої світової війни. Перед наступом російської армії Горбачевський та Блейхер вимушено евакуювалися на захід, але після війни повернулися до Чорткова.

Загалом у цьому списку налічуємо 26 адвокатів, котрі практикували у судах. Для провінційного містечка, погодьмося, це немало. Вже цей факт – існування розвиненого адвокатського корпусу, як ознаки системи правосуддя – свідчить про правовий характер тодішньої держави. Адже справи вирішувалися за їхньої участі не за зачиненими дверима кабінету секретаря райкому або міського голови, а у залі судового засідання, відкрито, в умовах змагальності сторін. Інтереси кожної з сторін спору захищалися професійними правниками.

Але й «адвокатський список» Счісляка виглядає неповним. Наприклад, у ньому не знаходимо згадки про одного з перших у місті адвокатів-українців, Мілетія (Мелітона) Відрака. Можливо через те, що той передчасно помер у 1927 році. Не згаданий також адвокати-українці Іван Хічій та Сильвестр Мартюк, які також мали практику у судах Чорткова у 30-і роки, чому є архівні та меморіальні свідчення. Не знаходимо у списку також Ізраеля Вінтера, можливо з тієї причини, що він не практикував у судах як адвокат. А можливо тому, що Вінтер і його дружина загинули у Чорткові у роки нацистської окупації і не було кому згадати про них у повоєнний час, до виходу у світ дослідження Счісляка…

Телефонний довідник Чорткова за 1938 рік, який той самий автор наводить у додатках до монографії, містить ще кілька прізвищ адвокатів: Ораніцкий Якуб, Бірнбаум Вільгельм, Бук Ісак, Бук Нафталі, Бухсбаум Мауріцій, Вінтер Ісак, Духі Фелікс, Ебнер Хаїм, Пруха Мауріцій, Карпф Міхал, Роттенстрейх М., Шарльберг Адольф, Шкриван Вінцент, Заремба Конрад.

До Першої світової війни у Чорткові працювали й інші адвокати та судді. Наприклад, у річному Галіційському довіднику за 1904 рік, який Ягеллонська цифрова бібліотека нещодавно виклала у вільний доступ, згадуються чортківські адвокати-доктора права: Гржибковський Людвік (Grzybkowski Ludwik), Горбачевський Антон (Horbaczewski Antoni), Козовер Ізидор (Kozower Izydor), Кроковський Станіслав (Krokowski Stanisław), Мослер Ісак (Mosler Izaak). Дехто з них не повернулася до міста по Першій війні.

Після Другої світової ситуація змінилася докорінно. Адвокатська спільнота була майже суцільно винищена під час сталінської та нацистської окупації. Не лише у нашому місті, звісно, а практично скрізь на окупованих територіях. Фах захисника прав у його правдивому розумінні був непотрібним обом тоталітарним режимам. Правова держава перестала існувати.

Історія вкотре підтвердила справедливість загальновідомого твердження Аврелія Августина, яке передається півтори тисячі років з покоління у покоління, але досі чомусь залишається малозрозумілим для багатьох наших сучасників в Україні: «Що є держава без правосуддя? Шайка розбійників, да й тільки».

*   *   * 

На фото будинок Чортківського окружного суду: колись і нині