Володимир Електорович: "Боровся за незалежну Україну, визнаю!"

Днями виповнилося 135 років від народження нашого видатного земляка, громадського та політичного діяча, адвоката, правозахисника, ветерана армії ЗУНР та УНР, в’язня сталінських тюрем і таборів - Володимира Електоровича.

Народився він 6 листопада 1884 р. у місті Жидачеві Стрийського повіту, де його батько Юліан Електорович на той час працював фармацевтом, мав власну аптеку. Ще в дитячому віку Володимир осиротів. Виховувався у домі дідуся по материнській лінії, отця Петра Міцковського, пароха села Великі Чорнокінці Чортківського повіту, Скальского декана УГКЦ.

Своє навчання Володимир розпочав у Бучацькій державній гімназії, де в 1903 році успішно здав іспит зрілості. 1908 року успішно закінчив курс правничого факультету Францісканського (Львівського) університету. Окрім рідної української мови, вільно володів німецькою та польською.

З 1910 року молодий правник Електорович почав працювати помічником адвоката у чортківській канцелярії Антона Горбачевського, доктора права, відомого адвоката, видатного політика та громадського діяча, у міжвоєнний період трикратно обраного Сенатором ІІ Речі Посполитої від партії «Українське народно-демократичне об’єднання» (УНДО). З Антоном Горбачевським, окрім спільності фаху та політичних поглядів, його пов’язували родинні зв’язки, той доводився йому дядьком.

У 1914 році Володимир Електорович захистив звання доктора права, але розпочати власну адвокатську практику не дозволила Перша світова війна. З початком воєнних дій його мобілізували до 111 полку польових гармат армії Австро-Угорщини у чині лойтнанта (лейтенанта, чотаря). Був нагороджений «Срібним Хрестом Заслуг з Короною», «Медаллю за Хоробрість».

Володимир Електорович у строї армії Австро-Угорщини, 1917 рік, фото публікується вперше.

Учасник Україно-польської війни 1818 – 1819 років у складі штабу 3-го гарматного полку Галицької армії під командуванням отамана Юліана Шепаровича. У червні 1919 року - учасник переможної "Чортківської офензиви" УГА під проводом генерала Олександра Грекова.

З 1 серпня 1919 року був підвищений в ранзі до поручника.

На відомому фото старшин 3-го гарматного полку, зробленому у серпні 1919 року у Меджибожі Подільської губернії Володимир Електорович сидить на гарматному лафеті, третій справа.

Далі - україно-більшовицька війна 1920 року. Електорович у чині поручника служить у 16 полку 6 січової стрілецької дивізії армії УНР полковника Марка Безручка. Як тепер знаємо, Шоста дивізія здобула бойову славу наприкінці серпня 1920 року в боях під Замостям, де група польських й українських військ під проводом Марка Безручка зуміла знекровити 1-у кінну армію Будьонного і тим самим зробила вагомий внесок в перемогу над більшовиками під Варшавою, у так зване "чудо над Віслою". Після поразки армії УНР у 1921 році йому довелося пройти через польські табори для інтернованих вояків - як і більшості старшин українського війська.

У міжвоєнний час Електорович знову практикує як приватний адвокат у Чорткові. На початку - у канцелярії доктора Горбачевського, у 30-х роках - вже у власній. Він був учасником багатьох політичних судових процесів 20 – 30 років, як захисник українських активістів, членів нелегальних організацій: УВО, ОУН, КПЗУ. Наприклад, у травні - червні1933 року разом з Є. Юрчинським та М. Росляком виступав в Чортківському окружному суді оборонцем 24-х мешканців Заліщицького повіту, звинувачених у злочині державної зради, яка полягала у приналежності до УВО та поширенні забороненої націоналістичної літератури - так званий "процес Прокопчука і товаришів". Більшість звинувачуваних у цій справі було звільнено судом присяжних за недостатністю доказів. Найбільш суворим вироком у ній стало півторарічне ув'язнення звинуваченого заліщанина Дмитра Гембатюка.  

Однією з найбільш відомих судових справ доктора Електоровича є також успішний захист у Чортківському суді гімназиста Якова Гніздовського, майбутнього художника світової слави, якого поліція звинувачувала у приналежності до молодіжної терористичної групи, пов’язаної з ОУН.

Важко переоцінити роль Володимира Електоровича як засновника та лідера перших організацій громадянського суспільства у Чорткові. У 1924 році він був співзасновником благодійного Комітету будови пам’ятника полеглим воякам Галицької армії на Вигнанецькому цвинтарі. Активістам Комітету вдалося зібрати більше 2,5 тисяч злотих на спорудження величного пам’ятника на братській могилі 12 стрільців, який відкрили й освятили при великому зібранні люду 1 листопада 1928 року. А перед тим у церкві Покрови зусиллями Комітету було встановлено мармурову таблицю з іменами стрільців, котрі загинули у Чортківському повіті. З активності Комітету народилася Чортківська філія «Товариства охорони воєнних могил» (1927). Головою філії обрали Володимира Електоровича. Він був також головою крайової філії Господарського товариства «Сільський господар», співзасновником та головою самостійного товариства «Український Музей Поділля» у Чорткові (1932), входив до керівництва інших громадських організацій: «Просвіти» і «Рідної школи», «Повітового союзу кооперативів» тощо.

Доктор Електорович, який пройшов через лихоліття трьох жорстоких воєн, свідомо обирав принципи верховенства права та ненасильства у своїй політичній діяльності. Від 1925 року, він, як і його старший товариш та наставник Антон Горбачевський, був членом Українського народно-демократичного об’єднання (УНДО). Як відомо, статутною метою УНДО було становлення самостійної української державності правовим та ненасильницьким шляхом. Електоровича відразу обирають до Чортківського повітового комітету УНДО (1925 - 39), а невдовзі – до Центрального комітету партії.

У 30-х роках Електорович нарешті створює сім’ю. Його дружиною стала Марія Беднарська з Чорткова. Подружжя оселилося у власному будинку, збудованому за адресою вулиця Паркова, 2. Володимир невдовзі перетворив свою оселю на справжній історико-краєзнавчий музей. На жаль, після його арешту у 1939 році, будинок зазнав пограбування й усі раритети, які зберігалися тут, було втрачено. Доля Марії Беднарської-Електорович після арешту чоловіка нам не відома.

Зрозуміло, що після встановлення у вересні 1939 радянської влади фах адвоката у Чорткові став непотрібним. Електорович на короткий час долучився до роботи Тимчасової управи міста Чорткова. Він навіть позичив власну друкарську машинку першому голові Тимчасової управи, художнику Леопольду Левицькому, який тоді щиро вірив у правильність комуністичної ідеї. Проте загравання з новою владою тривало недовго.

Володимир Електорович був арештований вже 11 жовтня 1939 року оперативною чекістською групою НКВС у місті Чорткові Тернопільської області. З жовтня 1939 року по жовтень 1940 перебував під вартою у тюрмах НКВС у Чорткові та Тернополі. Справу Електоровича вели слідчі НКВС: Мєдвєдєв у Чортківській тюрмі, Кобцев - у Тернопільській. За усталеною чекістською практикою допити найчастіше проводилися вночі.

Звісно, тоді вже не було мови про участь у справі адвоката та якусь подобу судових процедур. І в цьому полягає кардинальна відмінність ситуації в системі правосуддя, яка на той час існувала у сталінському СРСР і Другій Речі Посполитій. В умовах компартійної деспотії неможливо було вести мову ані про правосуддя, як таке, ані про будь-які політичні свободи. Попри те, що Польська республіка не задовольнила прагнень українського населення щодо самовизначення, вона була правовою державою. Так, українців було дискриміновано у доступі до вищої освіти та державної служби... Але рівність громадян у в органах правосуддя визнавалася, що багатократно доводила успішна практика українських адвокатів в судах.  Нарешті, у тодішній Польщі працював реальний демократично обраний парламент, а не чисто декоративний, як в СРСР. Тут легально діяли українські політичні партії, які могли проводити своїх лідерів до Сейму і Сенату. Найбільш авторитетною на той час політичною силою було Українське народно-демократичне об'єднання, УНДО.

Володимир Електорович, 1939 рік , фото зроблене у Чортківській тюрмі НКВС. Публікується вперше.

Усе звинувачення слідчих у справі Електоровича зводилося до того, що він, виконуючи політичну програму УНДО, боровся за створення самостійної України. Це трактувалося як злочин, передбачений ст. 54-13 Кримінального кодексу УРСР. Крім того, він як адвокат захищав «ундовців» та «оунівців» перед польським судом. Слідчі неодноразово наголошували на тому, що звинувачуваний своєю діяльністю в УНДО сприяв реалізації "ворожого для трудящих мас" партійного гасла - "За самостійну Україну!". Електорович не зрікся мети своєї політичної діяльності навіть у чекістських застінках. Слідчий Кобцев у звинувачувальному акті стверджує: "ВИНОВНЫМ СЕБЯ ПРИЗНАЛ ПОЛНОСТЬЮ".

Рішенням Особливої Наради при Народному комісарі внутрішніх справ від 26 вересня 1940 року (протокол № 117, у протоколі значиться як Електрович Володимир Юліанович) "як соціально-небезпечний елемент засуджений до перебування у виправно-трудовому таборі терміном на 5 років". Це рішення практично було для нього смертним вироком.

Адже місцем відбування покарання було призначено «Каргопольський ІТЛ» (Каргопольлаг) ГУЛАГу в Архангельській області. На якому саме «лагпункті» перебував Електорович і яку роботу виконував - невідомо. Але знаємо тепер, що в’язні "Каргопольлагу" використовувалися в основній масі як рабська робоча сила на лісорозробках та на прокладанні через тайгу гілок залізниці. За свідченням очевидців, цей табір був місцем, де вижити можна було лише завдяки міцному здоров’ю, волі до життя, неймовірній удачі та готовності годити начальству. Електорович не мав таких якостей. Тож у 56-річного на той час адвоката шансів протриматися 5 років у "Каргопольлагу" практично не було . За непідтвердженими відомостями він помер тут у 1941 році.

На наш запит до Інформаційного центру Управління МВС РФ по Архангельській області було отримано відповідь, у якій стверджується, що "відомості про причини, місце смерті та місце поховання Електровича Володимира Юліановича, 1884 р. народження в Інформаційному центрі не містяться. Архівна справа ув’язненого до ІЦ МВС РФ не поступала". Знаємо лише те, що комендантном "Каргопольлагу" на той час (1940 - 41) був полковник Коробіцин М. В. Поза сумнівом, на совісті у цього полковника життя не лише адвоката Електоровича. М’ясорубка "Каргопольлагу" перемелювала десятки тисяч життів...

Володимира Електоровича було реабілітовано як політичного в’язня вже у часи "перебудови та гласності", у 1989 році («Заключення стосовно Електоровича В.Ю. за матеріалами кримінальної справи (арх. № 29629)», затверджене Прокурором Тернопільської області В.С. Івановим 01.12.1989 року).

Архівно-кримінальна справа Володимира Електоровича зберігалася усі ці роки в архіві КГБ-СБУ, а не так давно її передано до Державного архіву Тернопільської області.

Доля Володимира Електоровича є типовою для середовища освіченої галицької інтелігенції першої половини ХХ століття. В ім’я незалежної та правової української держави такі як він особистості впродовж десятиліть працювали на просвітницькій ниві, створювали громадські організації та легальні політичні партії, зароджували незалежну пресу та кооперативний рух, захищали права своїх земляків у судах, а згодом гинули у сталінських тюрмах та таборах... Електорович не зрікся програмної мети своєї політичної діяльності  - побудови незалежної України - навіть на допитах у сталінських катів. Це врешті-решт коштувало йому життя.

Тому дуже прикро усвідомлювати, що за 28 років незалежності Україна так і не визнала на законодавчому рівні таких, як він, борцями за незалежність України. Сором і ганьба вам, панове нардепи.

Олександр Степаненко,
"Гельсінська ініціатива-ХХІ"