Перша «Вінцензівська зустріч» у Тернополі

Скориставшись з інформаційного приводу – 130-ї річниці від народження Станіслава Вінценза - у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася перша «Вінцензівська зустріч».

Звісно, таку зустріч було задумано не лише тому, що нині обходимо ювілейну дату. Мета усіх акцій, які пройшли цього року в рамках громадської ініціативи «Рік Станіслава Вінценза» - збуджувати зацікавлення, сприяти тому, щоб написане ним перекладалося на українську та знаходило свого читача.

Чому власне у Тернополі?

Переконаний, що творчість Вінценза може бути цікавою для читачів з будь-якого регіону України. Перш за все як «Гомера Гуцульщини», що залишив наступним поколінням головне творіння свого життя, епічну тетралогію «На високій полонині». Її порівнюють з Гомеровими «Іліадою» та «Одісеєю». І недаремно…

Він сприймав Гуцульщину, як острівець прадавньої пастирської цивілізації, яка колись простиралася від Балкан до Східних Карпат. Усі ми любимо цей гірський край - як місце відпочинку, мандрів та барвистих атракцій. Іншого такого немає ані в Україні, ані в Європі. Глибше зрозуміти та зберегти його неповторну природну та культурну спадщину нам буде вочевидь легше з Вінцензом, аніж без нього.

Вінценз цікавий нам також і як «Людина діалогу». Цікавий він сам і те коло інтелектуалів, яке формувалося довкола нього – адже він був людиною енциклопедичних знань і геніальним співбесідником. «Коло Вінценза» - це Чеслав Мілош, Єжи та Станіслав Стемповські, Єжи Гедройць, Юзеф Чапський, Пьотр Дунін-Борковський, Іван Кедрин-Рудницький, Євген Маланюк, Юліан Тувім, Ігор Шевченко… та інші неординарні особистості. Це вони, перебуваючи у вимушеній еміграції, взяли на себе нелегку місію вибудовувати мости діалогу та порозуміння через культуру - в світі, який важко оговтувався після війни, перекроювання кордонів, масових репресій, депортацій та етнічних чисток, після Катині, Голокосту, Освенціму та Хіросіми...

Спадок Вінценза, його проповідь людського братерства знадобляться сучасному й прийдешнім поколінням і через те, що й нині багато хто хотів би здобувати політичний капітал, зіштовхуючи людей та цілі народи, загострюючи увагу на непростих сторінках історії та провокуючи неприязнь до усіх, хто відрізняється мовою, вірою, поглядами.

Історичний зв’язок його улюбленої Гуцульщини і нашого Поділля існував, здається,  в усі часи. За родинною легендою, шляхтичі Пшибиловські - предки Вінценза по материнський лінії - прийшли на Гуцульщину саме з Поділля. Згодом доля часто зводила його з нашими земляками. І багато хто з них відіграв у його житті позитивну роль. Це й творець феномену «Українських Афін» у Криворівні отець Олекса Волянський, і один з перших його гостей, видатний етнограф Володимир Гнатюк, і пасіонарій вчительської справи на Верховині Лука Гарматій, і згаданий вже тут політик, публіцист та багаторічний речник україно-польського діалогу Пьотр Дунін-Борковський…

Зрештою, Вінценз і сам не раз бував тут: у Бучачі, Бережанах, Тарнополі... Міста Поділля вабили його перш за все мультикультурною спадщиною, яка тоді ще зберігалася тут. Можливо, своєю тихою і щирою провінційністю – у порівнянні з пихатими і дещо зверхніми Львовом та Віднем.

Тому хочеться сподіватись, що Станіслав Вінценз на своєму шляху повернення в Україну буде не чужим у нашому краї.

Перша «Вінцензівська зустріч» у головній тернопільській бібліотеці за формою видалася більш схожою на ілюстровану лекцію – можливо через новизну інформації, запропонованій аудиторії, заповненої переважно молодими людьми.

І все ж, здається, іскру зацікавленості цього разу було викресано. Тож є надія, що книжки «Гомера Гуцульщини» колись знайдуть тут свого читача.

*   *   *  

Організатори зустрічі: громадянська ініціатива "Рік Станіслава Вінценза" в Україні, Тернопільська Обласна Універсальна Наукова Бібліотека, ГО "Гельсінська ініціатива-ХХІ", ЕГО "Зелений Світ"