Тетяна Федорів: "Історія Голокосту у нашому краї залишатиметься неповною без розповідей Іди Фінк..."

З історією Збаража пов’язано чимало видатних людей, котрі тут народилися і прославили наше містечко своєю діяльністю у різних сферах життя. Однак, як правило, у нашій пам’яті виринають імена українських громадських діячів, представників культури та духовенства, рідше – польських, а ще рідше – єврейських.

Як подає книга «Євреї на Тернопільщині» серед відомих діячів, євреїв за походженням, у Збаражі народилися чи діяли: Еренкранц  Веніамін Вольф (псевдонім Велв Збаражер) – єврейський народний поет і співак , Рубінштейн Гедалія Цебі – рабин у Збаражі, автор теологічних творів – респонсів , Фельдман Вільгельм – історик, публіцист, драматург, а також відома польсько-ізраїльська письменниця Іда Фінк .

Власне, про неї хочеться розповісти якомога більше.

Прикрим є той факт, що відома на весь світ письменниця залишається і досі «невідомою» у нашому містечку.

Іда Фінк народилася 1 листопада 1921 року у Збаражі та зростала у сім’ї, свідомій свого єврейського походження .

Сама Іда Фінк у одному із своїх інтерв’ю розповідала про своє безтурботне дитинство. Вона згадує, що на той час у Збаражі була велика кількість трудової інтелігенції. В місті проживали як поляки і євреї, так і українці. Її батько, Людвік Ландау був лікарем, мати, з природничою освітою, вчителювала у тутешній гімназії ім. Генріха Сенкевича (цей навчальний заклад розміщувався на правах державної оренди у бернардинському монастирі, де займав 17 кімнат обох поверхів (тепер вул. Незалежності), де пізніше навчалась дівчина .

Як зазначає Іда Фінк, мати проявляла надзвичайну турботу про інтелектуальний розвиток власних дітей, у домі було багато книг. З юних років Іда багато читала. Досить близькою для неї була також і музика, яка постійно звучала у їхньому домі. І література, і музика мали продовження у подальшому житті Іди Ландау. Після екзаменів на атестат зрілості дівчина надала перевагу музичній освіті. В домі говорили, щоб Іда спочатку закінчила консерваторію, а далі видно буде. Прийшла війна – а, отже, консерваторію дівчина не закінчила, а на літературу не вступала.

До червня 1941 року, до моменту початку німецько-радянської війни, Іда навчалась у Львівській консерваторії. А коли почалась війна, вона з великими труднощами повернулась додому. Збараж вже знаходився під німецькою окупацією. Нацисти вже встигли спалити синагогу і здійснити серію перших вбивств. Незадовго після повернення Іди додому відбулася так звана «дика операція», ще не названа своїм справжнім ім’ям, жертвою якої стала 71 людина, у тому числі герой розповіді «Клаптик часу». Як згадує сама письменниця, операцію провели досить підступним та віроломним способом. За наказом німецького коменданта всіх молодих людей скликали на ринок. Іда з сестрою також відправились туди, але коли побачили великий натовп дуже перелякались і повернулися додому, власне не додому, а на Замкову гору, де розміщувався замок князів Вишневецьких. Лише після повернення додому сестри дізналися, що сталося. Виявилося, що з числа зібраних відібрали 70 чоловік, а пізніше ще виволокли рабина з дому. Всю цю групу завантажили на грузовик, який з ревінням покинув ринкову площу. Їх розстріляли у лісі, прямо під самим Збаражем. А німці весь час твердили, що нібито ці люди знаходяться десь у таборі.

Як далі розповідала Іда Фінк, що це була перша така операція у Збаражі. До того, як у 1942 році створили гетто, пройшли ще три чи чотири схожі. Іда Фінк говорила, що лише випадково їм вдалося залишитися живими. У 1942 році сім’я Іди була змушена покинути квартиру і перебратися в гетто, яке було відкрите, але вкрай переповнене, оскільки сюди привезли євреїв з усіх околиць Збаража.

В той період родина Ландау шукала шляхів порятунку. Вони залишились втрьох, мама вже померла. Сестрам вдалося отримати підроблені документи, і пізньої осені вони виїхали зі Збаража, втікши з гетто. Людвік Ландау сховався у свого колишнього пацієнта.
Після втечі зі збаразького гетто, Іда Фінк разом з сестрою записались на роботи до Німеччини, звідки – під загрозою доносу – втекла і переховувалась до кінця війни .

У 1957 році вже разом з чоловіком та донькою репатріювалась до Ізраїлю, де багато років працювала в меморіалі Яд Вашем, записуючи розповіді тих, хто пережив Катастрофу .

Була бібліотекаркою, журналісткою на радіо, перекладачкою, однак завжди хотіла бути письменницею .

Писати Іда Фінк почала пізно, коли, як вона говорила, біль зумів говорити . Дебютувала як письменниця лише у віці близько 60 років. Оскільки потрібні були роки, аби перетравити спогади, змиритися із травмою Голокосту .

Розповіді Іди Фінк, одноактні п’єси і автобіографічний роман «Мандрівка» знайшли аудиторію не лише в Ізраїлі, але і у Німеччині, Голландії, Данії, Норвегії, Франції, Італії, Англії, Америці. Багато розповідей письменниці стали надбанням антологій сучасної єврейської прози, яка видається у різних країнах.

У 2002 році за романом «Мандрівка» у Німеччині – Швейцарії поставили телевізійний фільм «Останній притулок», на прем’єрі котрого в Ізраїлі були присутні обидві героїні – «світла» Іда Фінк і її смаглява сестра, котрі пережили гетто, табірну роботу, втечу, примусову працю у самому центрі Німеччини. За мотивами розповідей Іди Фінк було знято фільм «Весною 1941» (2008 р.).

Творчість Іди Фінк відзначено літературними преміями кількох країн – Анни Франк 1985 року (Голландія), меморіалу Яд Вашем 1995 року (Ізраїль), польського ПЕН клубу у 2003 році і премією Пінхаса Сапіра у 2007 році. Цією премією нагороджують кращих ізраїльських письменників, які пишуть івритом, але Іді Фінк вручили її вперше як ізраїльському автору, який писав мовою діаспори.

Розповіді Іди Фінк недовгі – один випадок, хвилинна зустріч, коротка розмова, скороминучий спогад… Уривки, обрізки, уламки, остатки… часу, життя, пам’яті. І в героях цих оповідань немає нічого героїчного – студенти, люди простих професій, маленькі діти, батьки… запальні і стримані, спритні і скромні, метушливі і зібрані… І всі вони молоді. Це дуже важлива для Іди Фінк деталь – її герої завжди молоді, їм лише жити і жити…

Письменниця Ханна Кралль, яка знала Іду Фінк особисто, згадує, що окрім того що, Іда була чудовою письменницею, вона ще була дамою. Походила з цього доброго, передвоєнного світу, з дуже культурного, освіченого, заможного дому. Чудово грала на фортепіано, знала кілька іноземних мов. Ханна зазначає, що не зустрічала жодної особи, яка б на такому рівні пронесла крізь війну, врятувала у собі той давній, передвоєнний світ .

Іда Фінк померла 27 вересня 2011 року у Тель-Авіві, вночі з понеділка на вівторок після довгої і страшної хвороби, яка відібрала у неї пам’ять, залишивши неспокій, смуток та біль .

На жаль, на сьогодні немає жодного українського перекладу та видань творчого надбання Іди Фінк. Поодинокі розповіді та уривки творів письменниці можна знайти у всесвітній мережі Інтернет, але виключно польською та російською мовами. Можливо, це теж одна із причин того, що письменниця зі світовим іменем так і залишається забутою у Збаражі – місті її народження, безтурботного дитинства та трагічної юності.

Джерела інформації:

1. Півторак С.Р., Уніят В.Б., Хаварівський Б.В. Євреї на Тернопільщині. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2012. – С. 77
2. Hanna Krall dla „Gazety Wyborczej” Joanna Szczęsna, Tadeusz Sobolewski. Zmarła pisarka Ida Fink. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wyborcza.pl/1,75475,10366278,Zmarla_pisarka_Ida_Fink.html#ixzz3uIzKXLTs
3. ШРАМ ПАМЯТИ Беседа с Идой Финк Беседу вел Станислав Бересь при сотрудничестве Магдалены Гуменной, Эльжбеты Хутыры Тель–Авив, сентябрь 1996 — июль 2005. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.novpol.ru/index.php?id=958
4. Ида Финк. Рассказы. Перевод и предисловие Жанны Долгополовой. Предисловие переводчицы. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу. - http://berkovich-zametki.com/2008/Zametki/Nomer5/Dolgopolova1.php 
5. Joanna Szczęsna, Tadeusz Sobolewski. Zmarła pisarka Ida Fink. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wyborcza.pl/1,75475,10366278,Zmarla_pisarka_Ida_Fink.html#ixzz3uIzKXLTs