Соціально-економічні права

Солдата без зарплати ще й …звільнили з роботи

08.11.2015
автор: Ольга Кушнерик, юрист приймальні УГСПЛ
джерело: Газета СВОБОДА, м. Тернопіль
У червні «Свобода» писала про почаївського 20-річного хлопця – Юрія Волошина, якого забрали до війська. Зараз він служить на Житомирщині. Усім солдатам приходять на банківські картки зарплати у сумі середньомісячного заробітку, а Юрію – ні. Тоді його матір звернулася до редакції…

«Нема у солдата зарплати …» – так називалася публікація. Редакція очікувала на реагування прокуратури. Бо ж останнім часом прокуратура області часто реагує на публікації і згодом повідомляє про вжиті заходи. Так от, сподівалися, що тема солдатських зарплат, зокрема і Юрія Волошина, стане предметом відповідної перевірки. Чекали на реагування і … даремно. Врешті-решт прес-служба прокуратури області повідомила, що з цього відомства знято функцію загального нагляду, відтак порушення трудового законодавства – не у їхній компетенції.

Нагадаю: Юрій Волошин працював електриком у Кременецькому РЕМі. Був призваний на строкову військову службу 23 квітня. У військкоматі й не звернули уваги на довідку про склад сім’ї, а саме те, що обоє батьків – пенсіонери, а сестра – інвалід другої групи, потребує постійного догляду. А отже юнак мав усі підстави не йти до війська. Але батьків Юрія доймала й інша несправедливість – Юрію не виплачували зарплати. В «Обленерго» матері -Ларисі Волошиній пояснювали, мовляв, нема відповідного закону, а отже, і підстав виплачувати зарплату солдату. Тоді запевняли, що Юрія не звільнили.

Вдруге Лариса Волошин прийшла до редакції у вересні – її неабияк стривожив такий факт. 11 вересня до її дому прийшов начальник сина за місцем роботи та приніс видатковий касовий ордер від 8 червня на суму 114 грн. 46 коп. У касовому ордері зазначено, що це заробітна плата звільненого працівника. Отже, Юрія таки звільнили?.. Начальник нічого не пояснив.

Де матері шукати захисту? У редакції допомогли жінці написати заяви до державної інспекції з питань праці та військового комісара області (пригадується, на черговій прес-конференції п. Катинський закликав, аби з питань порушення трудового законодавства стосовно осіб, які пішли до війська, звертатися безпосередньо в облвійськкомат). Так от, в облвійськкоматі заяву Волошиної навіть не зареєстрували, а порадили звертатися у районний військкомат. До речі, там мати не знайшла захисту – за її словами, врешті-решт сказали, що сина звільнили з роботи законно.

Через два тижні Лариса Волошин отримала відповідь з управління держпраці у Тернопільській області ( інспекцію з питань праці перетворено у цю нову структуру). «Оскільки Вашого сина було призвано на строкову військову службу до прийняття та набрання чинності Законом України від 14 травня 2015 року № 433-VІІІ « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», то положення цього Закону, в частині збереження робочого місця та середнього заробітку на час призову на строкову військову службу, щодо нього можуть бути не застосовані», – такий висновок зробили у відділі з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів.

Й справді, закон від 14 травня вступив у силу 11 червня, а Юрія, нагадаю, забрали до війська у квітні. Отже, для нього закон «запізнився»? Саме цим нормативним актом внесено зміни до статі 119 Кодексу законів про працю в Україні, а саме гарантовано збереження робочого місця та виплату середньомісячного заробітку призваним на строкову військову службу.

Але… Схоже, що управління держпраці, даючи відповідь матері солдата, заплющило очі на інший закон. Ще восьмого лютого було внесено зміни до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», відповідно до яких «за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

На той час, коли призивали Юрія, існувала певна колізія між Кодексом законів про працю в Україні, який тоді передбачав, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника чи власника – фізичної особи на військову службу, та ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу», який гарантував солдату збереження робочого місця і виплату зарплати. Кадровики переконували, що оскільки трудові відносини регулюються КЗпП, то слід призваних звільняти і не зважати на те, що пише військовий закон.

Втім, солдатів весняного призову з роботи не звільняли, адже йшлося про те, що колізію законів усунуть. Так воно і сталося: прийняли згаданий закон № 433-VІІІ. Це і пояснює, чому усі солдати весняного призову там, де служить Юрій, зарплату отримують на банківські картки, а Юрій – ні. Бо тернопільське «Обленерго» використало колізію у свій бік, мовляв, те, що пише військовий закон – для них не указ.

Така плутанина із законами – звісно, вина законотворців. Юрій зараз солдат, і якщо на час його призову у військовому законі було закладено норму про збереження його робочого місця і виплату середньомісячного заробітку, то він і цього буде домагатися – незважаючи на те, що військкомати, управління держпраці відмовили йому у сприянні. Юрій Волошин письмово звернеться до Міністерства оборони, Кабінету Міністрів. Також, матір надіслала йому взірець довіреності на себе, яку він заповнить і посвідчить у командира військової частини, – аби матір змогла в його інтересах звернутися до суду за захистом трудових прав.