Розділ проекту Конституції України щодо прав людини в редакції Конституційної комісії станом на 9 липня

Харківська правозахисна група публікує розділ проекту Конституції України щодо прав людини в редакції Конституційної комісії станом на 9 липня з пропозиціями експерта ХПГ, члена комісії Всеволода Речицького. Робоча група комісії щодо змін до другого розділу Конституції не закінчила свою роботу.



ПРОЕКТ
з пропозиціями В. Речицького
станом на 09.07.2015

ЗМІСТ РОЗДІЛУ ІІ

Стаття 21. Гідність людини
Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості
Стаття 23. Право на життя
Стаття 24. Заборона катування
Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці
Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність
Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя
Стаття 28. Право на шлюб
Стаття 29. Права дітей
Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії
Стаття 31. Свобода вираження поглядів
Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання
Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними справами
Стаття 34. Право на освіту
Стаття 35. Право власності
Стаття 36. Про культурну спадщину
Стаття 37. Право на житло
Стаття 38. Про громадянство
Стаття 39. Право на притулок
Стаття 40. Рівність конституційних прав та рівність перед законом
Стаття 41. Заборона дискримінації
Стаття 42. Рівність у правах жінок і чоловіків
Стаття 43. Право на соціальний захист
Стаття 44. Право на професійну діяльність та право на працю
Стаття 45. Право на колективні переговори та соціальний діалог
Стаття 46. Право на підприємницьку діяльність
Стаття 47. Захист прав споживачів
Стаття 48. Право на охорону здоров’я
Стаття 49. Право на безпечне довкілля
Стаття 50. Право на звернення
Стаття 51. Свобода пересування і проживання
Стаття 52. Невідчужуваність і непорушність прав людини
Стаття 53. Право на справедливий суд
Стаття 54. Презумпція невинуватості
Стаття 55. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів
Стаття 56. Право не бути повторно засудженим
Стаття 57. Відмова давати показання щодо себе. Права засудженого
Стаття 58. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди
Стаття 59. Право знати свої права і обов’язки
Стаття 60. Незворотність в часі законів
Стаття 61. Адвокатура
Стаття 62. Необмеженість прав і свобод
Стаття 63. Захист Вітчизни
Стаття 64. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду
Стаття 65. Обов’язок сплачувати податки
Стаття 66. Неухильне додержання Конституції і законів





Розділ ІІ

ПРАВА ЛЮДИНИ



Стаття 21. Гідність людини



Гідність людини є невід’ємною властивістю кожного. Право людини на недоторканність її гідності є непорушним і невідчужуваним. Держава, її органи та інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані поважати і захищати гідність людини.
Гідність людини – основоположне джерело розуміння, реалізації та захисту прав і свобод людини, закріплених в Конституції і законах України.
Кожна людина має право на визнання її унікальності, цінності і значимості як для неї самої, так і для суспільства. Кожен має право захищати свою гідність та гідність інших людей.



Стаття 22. Право на вільний розвиток



Кожна людина має право на вільний та всебічний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.



Стаття 23. Право на життя



Кожна людина має право на життя.

2. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.

3. Обов’язок держави – захищати життя людини.

4. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

5. Придбання особистої зброї з метаю захисту себе та своєї родини від протиправних посягань регулюється законом.



Стаття 24. Заборона катування



1. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

2. Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам або експериментам.



Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці

1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.

2. Торгівля людьми заборонена.





Стаття 26 Право на свободу і особисту недоторканність



1. Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.

2. Жодна людина не може бути позбавлена свободи за невстановленою законом процедурою, за відсутністю підстав для її законного арешту або затримання і окрім таких випадків:



1) допровадження особи до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення;

2) наявності обґрунтованого переконання в необхідності запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення;

3) невиконання особою законного рішення суду або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

4) запобігання вчиненню терористичних актів, поширенню інфекційних захворювань;

5) запобігання недозволеного в’їзду іноземців або апатридів в країну;

6) проведення законної депортації чи екстрадиції особи;

7) застосування на підставі законного судового рішення заходів виховного характеру щодо неповнолітнього або допровадження його до компетентного органу;

8) законне затримання на підставі судового рішення психічнохворих, алкоголіків чи наркоманів, які перебувають на обліку в медичних установах;

9) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом.

3. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не було вручене вмотивоване рішення суду про тримання під вартою.

4. Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою:



1) про підстави позбавлення свободи та про висунуті проти нього обвинувачення;

2) про його права і можливість захищати себе особисто або з правовою допомогою захисника;

3) про належне йому право ініціювати провадження, за яким суд без зволікань має додатково перевірити і встановити законність його арешту або затримання і прийняти рішення про звільнення, якщо не буде встановлено законних підстав для позбавлення свободи.



5. За наявності обґрунтованих і законних підстав для арешту або затримання, особа має негайно постати перед судом або іншою посадовою особою, якій належить за законом право на судовий розгляд, і їй має бути забезпечено розгляд справи впродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитись на судове засідання.

6. Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено її родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб. Особа має право повідомити про це особисто.

7. Кожному, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, держава зобов’язана відшкодувати спричинену моральну та матеріальну шкоду.





Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя



1. Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, на захист своїх персональних даних, збереження анонімності користувача в телекомунікаційних мережах загального користування.

2. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як на законних підставах за вмотивованим рішенням суду.

3. Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе, вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої інформації.

4. Здійснення цих прав не підлягає обмеженням за винятком тих, які здійснюються згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту прав і свобод інших осіб.



Стаття 28. Право на шлюб



1. Право на шлюб, створення сім’ї гарантується законом.

2. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

3. Батьки зобов’язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

4. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються законом.





Стаття 29. Права дитини



1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2. Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.

3. Дитина має право підтримувати особисті взаємини з кожним із батьків, якщо це не суперечить інтересам дитини.

3. Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ці повноваження можуть бути делеговані іншим особам. Держава підтримує благодійницьку діяльність щодо до дітей.

4. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації всіх форм власності у діяльності, пов’язаній з дітьми, мають виходити насамперед з інтересів дитини.

5. Діти мають право на забезпечення їх всебічного розвитку. Вони мають право висловлювати свої погляди вільно. Думка дитини повинна братися до уваги всюди, де це є можливим.



Стаття 30. Свобода думки



{C}1. {C}Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свої погляди, релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час навчання, богослужіння, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

{C}2. {C}Свобода дотримуватися своїх поглядів, сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

{C}3. {C}Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові чи переважаючі по відношенню до інших. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а державна школа – від церкви.

{C}4. {C}Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням людини, воно має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою або роботою.



Стаття 31. Свобода вираження поглядів

{C}1. {C}Вільне вираження поглядів є необхідною передумовою будь-якої політики і права.

{C}2. {C}Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.

{C}3. {C}Здійснення цих свобод може підлягати лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для запобігання розголошенню інформації з обмеженим доступом.

{C}4. {C}Свобода вираження поглядів в літературі, мистецтві та наукових дослідженнях не обмежується. Кожному гарантується захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.



Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднань

1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими, включаючи право створювати політичні партії, інші громадські об’єднання, професійні спілки та вступати до них для захисту своїх прав та інтересів.

2. Держава не контролює активність політичних партій і громадських об’єднань, за винятком дотримання в їх діяльності вимог Конституції та законів. Здійснення цих прав не підлягає обмеженням, за винятком тих, що встановлені судом на підставі закону і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я або для захисту прав і свобод інших осіб.

3. Утворення політичних партій, інших громадських об’єднань в Україні є вільним, за винятком тих, які у своїх програмах або діяльності сповідують нацистську, фашистську чи комуністичну ідеологію. Політичні партії чи громадські об’єднання не можуть мати збройних або воєнізованих формувань. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Фінансування політичних партій та громадських об’єднань є відкритим.

4. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

5. Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання або обмежений у правах за належність чи неналежність до них. Заборона діяльності політичних партій і громадських об’єднань здійснюється на підставі закону в судовому порядку.

6. Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу законних збройних та воєнізованих формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.

7. Держава визнає право кожного організовувати і брати участь у мирних зібраннях та відповідає за безпеку їх проведення. Про проведення мирних зібрань організатори повідомляють в розумний строк.

Стаття 33. Право на участь в управлінні державними справами

1. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 34. Право на освіту

1. Кожен має право на освіту, а також на доступ до професійної підготовки та підвищення кваліфікації.

2. Загальна середня освіта є обов’язковою.

3. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в навчальних закладах державної і комунальної форм власності; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

4. Громадяни, інші прирівняні до них особи мають право безоплатно здобути вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форми власності на відкритій конкурсній основі.

5. Громадянам, які належать до корінних народів і національних меншин, держава забезпечує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у визначених законом навчальних закладах державної і комунальної форми власності або через національні культурні товариства шляхом формування фондів, цільових програм.

6. Академічна свобода та матеріально-фінансова автономія університетів гарантуються.

Стаття 35. Право власності

1. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

2. Право фізичної особи на залишення та отримання спадку гарантується.

3. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як у виключному випадку, з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови попереднього і повного відшкодування її ринкової вартості. Примусове відчуження об’єктів власності з наступним повним відшкодуванням їх ринкової вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація власності допускається лише судом і щодо майна, нажитого незаконним шляхом.

{C}4. {C}Закони, які регулюють питання примусового відчуження власності, приймаються не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

{C}5. {C}Охорона і захист інтелектуальної власності гарантуються кожному.

{C}6. {C}Використання власності не повинно завдавати шкоди правам, свободам та гідності людини, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 36. Право на житло

{C}1. {C}Право кожного на житло охороняється законом. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

{C}2. {C}З метою забезпечення права кожного і його сім’ї на упорядковане і таке, що відповідає санітарним вимогам житло, держава зобов’язана:

1) сприяти кожному в реалізації його зусиль по будівництву та придбанню власного житла;

2) виділяти земельні ділянки і стимулювати приватне будівництво житла, заохочувати інші житлово-будівельні ініціативи;

3) у співробітництві з органами місцевого самоврядування стимулювати будівництво економічного і соціального житла;

4) розробляти програми і здійснювати політику забезпечення соціальним житлом незаможних, безпритульних та інших вразливих груп населення.

{C}3. {C}Держава проводить політику відповідності розміру орендної плати за житло, комунальних платежів прожитковому мінімуму, встановленому законом.

Стаття 37. Про культурну спадщину

1. Культурна спадщина охороняється законом.

2. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Стаття 38. Права громадян

{C}1. {C}Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

{C}2. {C}Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

{C}3. {C}Держава зобов’язана піклуватися та захищати своїх громадян, які перебувають за її межами.

{C}4. {C}Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 39. Право на притулок



Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України у порядку, встановленому законом.
Колективне вислання іноземців забороняється.
Ніхто не може бути висланий чи екстрадований у державу, в якій не скасована смертна кара або існує реальна небезпека того, що він може бути підданий катуванням чи іншим видам нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання.



Стаття 40. Рівність прав



Всі мають рівні конституційні права та є рівними перед законом.
Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.



Стаття 41. Заборона дискримінації



Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції, має бути забезпечене без дискримінації за ознаками – статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку, місця проживання, сексуальної орієнтації або за будь-якою іншою ознакою.



Стаття 42. Рівність у правах



1. Забезпечується рівність прав жінок і чоловіків в усіх сферах життя суспільства, в тому числі у сфері працевлаштування, праці та визначення винагороди за неї.

2. Держава зобов’язана підтримувати рівність прав і можливостей жінок та чоловіків заходами, які передбачають розумно необхідні переваги для недостатньо представленої статі.



Стаття 43. Право на соціальний захист



1. Громадяни, інші прирівняні законом до них особи мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших визначених законом випадках.

2. Це право гарантується загальнообов’язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних осіб, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

{C}3. {C}Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

{C}4. {C}Держава визнає і поважає право людей, що належать до вразливих груп населення, на гідне і незалежне життя, на участь у соціальному та культурному житті. Держава надає людям з фізичними вадами гарантії забезпечення їх самостійності, професійної інтеграції, участі в державному та суспільному житті.



Стаття 44. Право на професійну діяльність та право на працю



Кожен має право на працю і на професійну діяльність, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава забезпечує і заохочує створення і реалізації програм боротьби з безробіттям; культурної, технічної і професійної підготовки населення, в тому числі, підтримки професійного консультування і навчання, створення рівних можливостей, без дискримінації у виборі професії і трудовій зайнятості; організації і підтримки публічних робіт і створення нових робочих місць.
Держава регулює законом: загальні вимоги до умов праці, які доповнюються колективними договорами; одержання зарплати у відповідності з якістю, характером і кількістю виконаної роботи; встановлює, індексує мінімально можливу оплату праці з врахуванням серед інших факторів зростання вартості життя, рівня розвитку виробничих сил, вимоги сталого розвитку економіки і фінансів, необхідність створення накопичень для розвитку; тривалість робочого часу в тиждень з визначенням максимально допустимої тривалості робочого дня і тижня; щоденні і тижневі періоди відпочинку і щорічні оплачувані відпустки; порядок виплати спеціальних компенсацій для підтримки сім’ї, в зв’язку із звільненням, на випадок хвороби працюючого, по старості, в зв’язку з надзвичайними обставинами, що виникають з характеру роботи; режим і умови роботи жінок і неповнолітніх, в тому числі форма і характер допустимої зайнятості неповнолітніх; охорона здоров’я і умови праці на виробництві; діяльність профспілок; обов’язків відсоток набору на роботу представників найбільш вразливих груп населення; винятки з права на працю і професійну діяльність; заборона звільнення з політичних, ідеологічних чи інших причин, заборонених статтею 32 цієї Конституції.
Кожний працюючий має право: на належні, безпечні і здорові умови праці; на справедливу оплату праці за виконану роботу; на щоденні щотижневі періоди відпочинку і на щорічно оплачену відпустку; на соціальний захист і матеріальну допомогу у випадку безробіття; на переговори з питань праці і укладання колективних договорів, а у випадку конфлікту інтересів, на колективні заходи аж до страйку; на створення для захисту своїх прав і інтересів і для участі в управлінні виробництвом комісій, члени яких мають захищатися так само, як і профспілкові делегати; комісії мають право одержувати необхідну для їх діяльності інформацію, здійснювати контроль за управлінням на підприємстві, брати участь в реорганізації підприємства, в управлінні соціальної сфери на підприємстві, в розробці пропозицій щодо поліпшення трудового законодавства.
Роботодавці мають забезпечувати збалансовані трудові відносини з усіма працюючими без дискримінації; сприяти проведенню колективних переговорів і укладенню колективних договорів; забезпечувати дотримування умов професійної безпеки і здоров’я; співробітничати з державою і працюючими для підтримання національної економіки, забезпечення і створення нових робочих місць; гарантувати виконання з їх боку колективних договорів; розробляти програми і здійснювати заходи по унеможливленню порушення прав працюючих на їх виробництві.



Стаття 45. Право на колективні переговори та соціальний діалог



Працівники та роботодавці мають право на колективні переговори, укладення колективних договорів і угод.
Працівники мають право на страйк для захисту своїх прав та інтересів.
Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страйку.
Обмеження у здійсненні права на страйк можливе лише на підставі закону, коли це є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки або захисту прав і свобод інших осіб.



Стаття 46. Право на підприємницьку діяльність



Кожен має право на підприємницьку діяльність. Це право не передбачає одержання особою дозволу на започаткування бізнесу від органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, якщо інше не передбачене законом.
Здійснення права на підприємницьку діяльність може обмежуватися для забезпечення принципу несумісності.
Інвестиційна діяльність кожного захищається законом. Іноземному інвесторові гарантується вивіз прибутку та вкладеного ним капіталу.
Держава підтримує і захищає конкуренцію та свободу договору, гарантує вільне переміщення осіб, товарів, послуг і капіталу.
Умови здійснення підприємницької діяльності суб’єктів, які займають монопольне становище на ринку, визначаються законом.



Стаття 47. Захист прав споживачів



Держава запроваджує всі необхідні заходи для захисту прав споживачів, встановлює вимоги та здійснює контроль щодо якості і безпечності продуктів та всіх видів товарів, послуг і робіт.
Забороняється прихована, опосередкована чи свідомо неправдива реклама, нечесна підприємницька практика у відносинах із споживачами.
Споживачі продуктів, товарів, послуг і робіт мають право на адекватну і правдиву інформацію про предмети які вони споживають, на захист свого здоров’я, економічних інтересів, забезпечення своєї безпеки, на свободу вибору, а також на об’єднані колективні дії для захисту своїх прав.



Стаття 48. Право на охорону здоров’я



Кожен має право на охорону здоров’я, отримання необхідної медичної допомоги та медичних послуг.
Держава гарантує кожному надання мінімального обсягу безоплатних медичних послуг та безоплатної медичної допомоги в екстрених випадках, що встановлені законом.
Кожен, хто потребує обстеження та лікування, але неспроможний оплатити його вартість або придбати страховий поліс, має право на кредитну пільгову допомогу держави або органів місцевого самоврядування. Гарантований мінімум безоплатних медичних послуг, що отримується за рахунок держави або органів місцевого самоврядування встановлюється законом.
Держава запроваджує власні та підтримує інші форми медичного страхування. Кожний має право на вільний вибір медичного страховика.
Держава впроваджує програми профілактичних заходів, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.



Стаття 49. Право на безпечне довкілля



Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я людини довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.



Стаття 50. Право на звернення та доступ до публічної інформації



Кожен має право направляти індивідуальні або колективні звернення, особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, інших суб’єктів владних повноважень, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у розумний строк.
Кожен має право на доступ до публічної інформації про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень. Здійснення цього права передбачає можливість подання інформаційного запиту або одержання інформації в інший спосіб – на вибір запитувача.
Кожен має право на звернення до міжнародних організацій, членом яких є Україна.





Стаття 51. Свобода пересування і проживання



Кожен, хто законно перебуває на території України, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах її території та вільно залишати її.
Здійснення конституційних прав не може обумовлюватися вимогою перебування особи за місцем її паспортної реєстрації.



Стаття 52. Невідчужуваність і непорушність прав людини



Права людини і основоположні свободи є невідчужуваними та непорушними. Права людини і основоположні свободи, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і основоположні свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу конституційних прав і основоположних свобод.



Стаття 53. Право на справедливий суд



Кожен має право на ефективний захист судом своїх порушених прав, свобод, а також інтересів.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним, безстороннім і компетентним судом, створеним відповідно до закону, який на підставі Конституції і закону має вирішити спір щодо його прав, свобод та обов’язків або встановити обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.

3. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом судового розгляду або його частини в інтересах громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

4. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

1) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави обвинувачення, висунутого проти нього;

2) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

3) захищати себе особисто або користуватися юридичною допомогою захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати юридичну допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

4) допитувати свідків обвинувачення або вимагати щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

5) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею – одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Кожен має право звернутися зі скаргою до Конституційного Суду України у порядку, визначеному законом, щодо відповідності Конституції України закону чи іншого нормативно-правового акту, на підставі якого винесено остаточне судове рішення щодо її/його конституційних прав, свобод або обов’язків.

6. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

7. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до міжнародних судових установ, юрисдикцію яких визнає Україна, чи до міжнародних організацій, членом яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.



Стаття 54. Презумпція невинуватості



Кожен вважається невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути підданим кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних з порушенням закону, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази, отримані з порушенням закону, не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією згідно з законом.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним чи несправедливим засудженням.



Стаття 55. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів

Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
За віддання і виконання злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.



Стаття 56. Право не бути повторно засудженим



Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до законної кримінальної процедури.
Відновлення провадження у справі згідно із законною кримінальною процедурою можливо лише за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.



Стаття 57. Відмова давати показання щодо себе, права засудженого



{C}1. {C}Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

2. Засуджений користується всіма правами людини, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.



Стаття 58. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди



Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.



Стаття 59. Право знати свої права і обов’язки



Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.



Стаття 60. Незворотність в часі законів



Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.





Стаття 57. Право на правову допомогу



1. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно або за часткову оплату.

2. Для надання кваліфікованої правової допомоги при вирішенні справ у судах, інших державних органах та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності діє незалежна самоврядна організація – адвокатура.

3. Кожен є вільним у виборі свого представника або захисника своїх прав. Органам досудового розслідування, державному обвинувачеві і судові забороняється довільно втручатися у вибір особою свого представника чи захисника своїх прав, перешкоджати його участі у справі.

4. Зміст спілкування особи із своїм представником чи захисником вважається захищеною законом таємницею.







Стаття 62. Необмеженість прав і свобод



1. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

2. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 21, 23, 26, 28, 29, 37, 38, 40, 41, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60 цієї Конституції.



Стаття 63. Захист Вітчизни

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.
Порядок проходження військової служби регулюється законом.



Стаття 64. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду



Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природній та культурній спадщині України, відшкодовувати завдані ним збитки.



Стаття 65. Обов’язок сплачувати податки



Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.



Стаття 66. Неухильне додержання Конституції і законів



Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не є підставою для звільнення від юридичної відповідальності.