Соціально-економічні права

Не приймає претензій ані Польща, ані рідна Україна - то чим допоможуть адвокати колишнім переселенцям ?

05.06.2015
джерело: Газета Свобода (Тернопіль)

Останнім часом до громадської приймальні УГСПЛ почастішали дзвінки із запитаннями про можливі компенсації переселенцям. Йдеться не про новітніх вимушених переселенців із сходу та Криму, а про тих, кого в Україну переселили майже сімдесят років тому – із Холмщини, Лемківщини та Надсяння.

Безсумнівно, це теж вимушені переселенці, які зазнали кривди, матеріальних та моральних втрат.

Пані Вацихівська із Монастириського району, зокрема розповіла, що її батько мав млин, багато моргів поля. Радянська влада натомість нічого не дала переселенцю. «Кажуть, що у Тернополі є адвокати, які допомагають домогтися як не повернення майна, то бодай компенсації. Чи то правда і чи вартує починати таку справу?» - запитувала пенсіонерка.

На жаль, як і не було, так і досі нема правових механізмів повернення майна чи грошової компенсації за втрачене переселенцям з Польщі. Не приймає претензій ані Польща, ані рідна Україна...

І хоча проблема стосувалася майже півмільйона українців, яких з 1944 по 1946 рік зігнали з етнічних українських територій Холмщини, Лемківщини та Надсяння, держава досі нічого не зробила, аби відновити справедливість.

Були неодноразові спроби внесення відповідних законопроектів у Верховну Раду, зокрема про щорічну матеріальну компенсацію переселенцям, однак їм не судилося стати законами.

Також не змогли домогтися люди хоч якогось відшкодування і через суди. Нагадаю, на початку двотисячних ряд львівських юридичних фірм взялися за захист майнових прав переселенців. Тоді було зібрано близько 2 тисяч заяв від жителів Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Рівненської та кількох південних, східних областей. Адвокати, з умовою, що їх гонорар складе сорок відсотків від виграшу, готували позови до Печерського райсуду Києва. Але у жодній справі не домоглися позитивного результату.

Також з 2006 року у провадженні Європейського суду перебуває заява з цього приводу О. Боровика до держави Україна, однак рішення наразі нема.
Польща теж не визнає будь-яких претензій. «З огляду на існуючу українсько-польську договірно-правову базу та чинне законодавство Республіки Польща, на цей момент немає правових підстав для розгляду додаткових майнових претензій до польської сторони з боку громадян України, евакуйованих в рамках вищезазначеної Угоди з території Польщі на територію УРСР.», - зазначається на консульських сайтах.

Нещодавно зробила спробу позмагатися за родинне майно, залишене у Польщі, дочка українця із села Яселко Сановицького повіту, якого переселили у Тернопільську область. Жінка звернулася до Печерського райсуду з позовом визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України з питання виплати компенсації особам, що були примусово переселені з Польщі до УРСР у 1944-1946 роках на підставі Угоди, підписаної між Польським Комітетом Національного визволення та Урядом УРСР від 09 жовтня 1944 року.

Позивачка просила зобов’язати Кабінет Міністрів України виплатити 121 636 гривень матеріальної та стільки ж моральної компенсації. Вона обґрунтовувала, що стільки вартує будинок і земля, залишені у Польщі. А Кабінет Міністрів є відповідачем, оскільки згідно з Угодою від 1944 року обов’язок визнання компенсації за втрачене майно брала на себе приймаюча сторона, тобто УРСР, правонаступником якого є Кабінет Міністрів України.

З огляду на вище наведене, рішення суду можна було передбачити: у позові відмовити. Ось лишень вразила мотивація. Печерські судді проаналізували зміст Угоди від 1944 року і нагадали, що відповідно до неї «Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.» Між тим, історики в один голос стверджують: добровільною була хіба перша хвиля переселення, усі наступні – під примусом і страхом смерті.

А ще судді констатували: минули строки позовної давності. Угода між Урядом УРСР і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 09.09.1944 опублікована у виданні «Офіційний вісник України» у 2006 році, відтак від цієї дати і розпочинається відлік трирічної позовної давності.

Отже, це цьогорічне судове рішення вкотре засвідчило: за втрачене майно переселенців держава не бере на себе відповідальності. Законів, які регулювали б цю проблему, нема. Загальновідомий Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» не застосовують до переселенців з Польщі, знову ж таки з підстави, що це була «добровільна евакуація».

Хтозна, може Європейський суд (рано чи пізно заяву О. Боровика розглянуть) започаткує правовий механізм, зокрема зобов’яже державу розплющити очі і бодай частково компенсувати уже переважно нащадкам переселенців втрачене колись.