Трохи світла у холодних стінах

Відбулася перша у новому році зустріч у клубі гуманістичного кіно «Вільна зона» при Копичинецькій виправній колонії № 112

Цього разу дивилися давно обіцяну і дуже непросту стрічку «Рене» чеської режисерки Гелени Тржестікової (Helena Třeštíková), порт-фоліо якої налічує два десятки документальних фільмів, доволі відомих у світі.

Головним персонажем фільму є такий собі Рене Пласіл. Ціле життя його, починаючи від 15-ти років і впродовж наступних 20-ти – то безперервна низка потраплянь за тюремні грати за дрібні крадіжки.

Як перша репліка одного з глядачів сьогодні прозвучало: «Да он наркоман, потребітєль і больше нічєво – што ваще о ньом говоріть!» На перший погляд, справді до Рене можна наліпити чимало негативних ярликів: ледар, наркоман, нігіліст, людиноненависник, клептоман, розпусник… І таких як він, як стверджують самі в’язні тюрми, де відбувають покарання за важкі кримінальні злочини, за тюремними мурами  – чимало. Чи не єдине, що виокремлює його з сірої маси духовно занапащених людей – Рене несподівано відкриває у собі літературний талант. В той час, коли він «сидить», на волі виходять тисячними накладами його книжки, за його власним романом знімається кінофільм…

Рене Пласіл вочевидь і сам хотів для себе інакшого, щасливішого, вільного життя… Чому ж воно не склалося і молоді роки спливли за гратами?

Інший глядач скаже: «Мабуть ще на початку хтось мав би йому якось допомогти…»

Можливо, батьки, скуті буденною працею і сімейними негараздами, не спромоглися вказати йому ясного життєвого шляху ? Не додали якихось моральних цінностей ? Не дали відчути, що то таке - радість від людського спілкування, від дарування, від праці, від мандрів… На початку самостійного життя ніхто не запропонував хлопчині цікавої роботи… Суддя не врахував його віку та пом’якшуючих обставин… Пенітенціарна система не спрацювала на виховання і ресоціалізацію.

Справді, держава з механічною легкістю спромоглася запроторити 15-річного хлопчину за грати за крадіжку касетника із авто іноземного туриста. Але от вирвати його із замкненого кола обставин і навчити достойно жити у вільному світі, схоже, було вже нікому. За 20 років перебування Рене у тюрмах зник тоталітарний лад, мінялися назви країни та обличчя її президентів – усі вони промовляли з екрана телевізора пишні словеса про європейські цінності, демократію та гуманізацію влади (як схоже на те, що у нас нині відбувається!). Слова, на жаль, не втілилися у якісь зміни у долі конкретного в’язня ….

Відтак Рене таки є на що і на кого ображатися…

На деякий час йому вдається знайти формат внутрішньої свободи у літературній творчості. Згодом його юнацькі максими, замішані на зневазі до оточуючих, нігілізмі, пошукові абсолютної індивідуальної свободи та примітивних насолод – не витримують випробувань. Він змушений визнати, що також потребує покаяння та простого людського співчуття.

І схоже, що по мірі наближення до зрілого віку його дедалі гостріше починає бентежити запитання: ким власне він, Рене, був в усій оцій історії зі зйомками стрічки для її авторки, Гелени: лише об’єктом для зйомок, чи ЛЮДИНОЮ, котра заслуговує на розуміння та співпереживання? Ці 20 років були лише історією роботи над фільмом, чи може – історією єдиного за його життя СПРАВЖНЬОГО кохання ? Особливий драматизм якої у тім, що це було кохання надто різних, майже несумісних людей...

До відома.

Кіноклуб «Вільна зона» є плодом вже дворічної співпраці ЕГО «Зелений Світ», ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ», оргкомітету Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини, адміністрації колонії та добровільної згоди засуджених, що перебувають у ній. Формат роботи кіноклубу включає перегляд та обговорення кінофільмів, представлення друкованих видань правового та гуманістичного спрямування, консультування з правових питань...