Українські новини

Чому зазвичай шануємо героїв, коли ті пішли із життя?

10.09.2014
автор: Олександр Степаненко

Впродовж минулого тижня Чортків двічі прощався із земляками, що полягли у «Іловайському котлі»…

Кілька днів тому у Росохачі ховали Дениса Громового, який загинув від поранень, отриманих у боях під Іловайськом. Денис походить з Кіровоградщини, одружився у нашому краї, виховував двох синів… На війну пішов за першого призову, ще у квітні.
Нещодавно був у відпустці, але не всидів вдома, адже у країні – війна...

А вчора у Церкві Непорочного Зачаття відспівували 23-річного Романа Ільяшенка. У місті Роман був усім відомий, як спортсмен, майстер спорту і володар Кубка України з фрі-файту. Кілька днів поспіль хлопець вважався безвісти зниклим, адже його не було ані в списках загиблих, ані тих, хто потрапив у полон. Тому друзі та рідні шукали його і до останнього вірили, що хлопець живий. Тіло було настільки пошкоджене, що його вдалося опізнати лише за татуюванням…

Обидва солдати воювали у складі 51-ї (Волинської) механізованої бригади.

Невідомою залишається доля ще одного нашого земляка - Коцюка Руслана з села Джурин. Він також воював у Волинській бригаді, зник безвісти під Іловайськом. Місцеве СБУ контактувало із Міжвідомчим центром допомоги громадянам із питань звільнення полонених і заручників. За попередньою інформацією серед ідентифікованих тіл загиблих його наразі немає.

Надія вмирає останньою….

Досі немає скільки-небудь зрозумілих відповідей на запитання про причини трагедії під Іловайськом – окрім дивного лепетання високо посадовців про «зраду»....

Чому розгром українських частин у «Іловайському котлі» та неорганізований відступ у районі Старобешевого трапилися саме у той час, коли міністр Гелетей заявляв на святковому параді 24 серпня, що "антитерористична операція розвивається за планом", а командуючий АТО Муженко отримував зірку генерал-полковника? Де була у серпні українська військова розвідка? Чому не було належної тактичної підготовки до наступу російського війська 23 – 24 серпня? Чому систематично не дозволяли відкрити вогонь у відповідь на артилерійський розстріл наших частин з території Росії? Чому лише після масових публічних акцій та втручання перших осіб держави вдалося направити якесь підкріплення – вочевидь запізніле та недостатнє - частинам, котрі стримували наступ росіян під Іловайськом? Чому Україна милувалася військовим парадом у години, коли сотнями гинули та потрапляли у полон її захисники?!

Таке враження, що відповіді не хочуть шукати саме ті, хто мав би зробити належні висновки з трагедії та нележним чином відреагувати…

Спостерігаючи за зворушливими церемоніями поховання українських героїв, мимоволі задаєшся питанням: ЧОМУ МИ ТАК ЩИРО ШАНУЄМО ЇХ -  ЛИШЕ МЕРТВИХ?

Чому українська держава – проголосивши оте «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» - впродовж десятиліть ніяк не спроможеться забезпечити своїм громадянам умови для достойного життя  у мирний час, не кажучи вже про війну? Не виконає своїх позитивних обов’язків: у сфері захисту громадянських прав, охорони здоров’я, соціального захисту та забезпечення, освіти, екологічної безпеки ?... Не перестане змушувати своїх громадян героїчно жертвувати власним життям за надзвичайних обставин?

Чи не є нинішні військові поразки черговим наслідком того, що держава усі 23 роки її існування за великим рахунком існувала переважно, як символічна реальність, імітувала саму себе, реально не утверджучись: ані у економічному, ані у правовому, ані у культурному сенсі.. ?

Фото Ореста Лижечки