Українські новини

Пам’яті Василя Лісового

23.07.2012

20 липня 2012 року пішов з життя відомий український філософ, правозахисник, дисидент Василь Семенович Лісовий.

У 1972-у він виступив з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарності побажав бути засудженим разом з ними.

Народився Василь Лісовий в селянській родині 17.05.1937 року, у с. Старі Безрадичі, Обухівського р-ну, Київської обл. У дитинстві чув розповіді селян про національне відродження 1917-20 (запам’яталися слова матері: „От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали“), про колективізацію, розкуркулення і голодомор 1933 року. Ця усна історія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі.

1962-о року закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966—1969 навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у Київському університеті. З 1969 — співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему „Логіко-філософське дослідження побутової мови“.

Самвидав розповсюджував з 1961-го. З 1966-го, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і — з допомогою В.ОВСІЄНКА — в студентському середовищі. Автор самвидавської статті „Лист виборця Антона Коваля“.

Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула Василя Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав №6 самвидавського журналу „Український вісник“, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків.

Написав „Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України“. Він закінчувався так:

„Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменуєтся „справою Добоша“, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі „ворогів“. Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а „справа Добоша“ — це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така „справа“ дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи — ось чому прошу мене також заарештувати і судити“.
(Ярослав Добош — громадянин Бельгії, який у кінці 1971 зустрічався з шістдесятниками у Львові й Києві, був заарештований КДБ, а після розкаяння в пресі й по телебаченню видворений).

Лист фактично призначався для розповсюдження як самвидавський матеріал. З цією метою на друкарській машинці в червні — липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список людей, яким передбачалося вручити їх. Але 06.07.72 Є.ПРОНЮК був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки. Л. встиг 05.07 відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л.Брежнєва, один — віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В.Щербицького, один — вручити секретареві парткому Інституту філософії. 06.07 Л. був викликаний до Інституту і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований. Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра ЛІСОВА-ГРИЦЕНКО (народила сина Оксена 21.07).

Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 06.12.73 засудив його до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Посправниками Л. були Є.ПРОНЮК та В.ОВСІЄНКО.

Карався в таборах Мордовії ЖХ-385/3 (п. Барашево, 1974-1975), № 19 (пос. Лесной). У кінці 1976 разом з іншими політв’язнями переведений на Урал: ВС-389/35, пос. Половинка, до середини 1978; № 37, ст. Всесвятська, Пермська обл. Покаранням за перехід на статус політв’язня утратив рахунок.

1979-го етапований на заслання в пос. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятської АРСР. Унаслідок протесту проти введенння радянських військ в Афганістан був засуджений за „дармоїдство“ до 1 р. таборів суворого режиму. Решту заслання відбував у пос. Ілька того ж району. Працював токарем на авторемонтному заводі. На заслання приїхала дружина Віра з дітьми Мирославою та Оксеном.

Звільнений Василь Лісовий у липні 1983. У Києві довго не міг улаштуватися на работу, і тільки після звернення до КДБ його прийняли науковим співробітником Музею історії Києва. Два роки працював у Великодмитрівській школі Обухівського р-ну, яку сам закінчив. 1989-го року реабілітований, відновлений у званні кандидата філософських наук і на роботі в Інституті філософії НАН України. Викладав філософію, готував навчальну літературу, виступав зі статтями в галузі політології.