Ярослав Грицак: "Україна – як літак, який захопили терористи"

- На цей Майдан люди вийшли через невміння чи не хотіння Януковича підписати угоду про Асоціацію. Цей Майдан стояв протягом тижня, 29 листопада вже було враження, що він кінчається. Якби не побиття тих нещасних студентів, то він, можливо, був би навіть згас. Тож 30 листопада постав цілком новий Майдан – Майдан обурення.

- Майдан розлючених людей?

- Так, хтось писав про "мільйон розлючених людей". Але між цими двома Майданами була певна тяглість. Перший Майдан був студентським і апартійним – але не аполітичним. І в цьому була уже та нова якість, якої не було в 2004 році. Згадайте, як у Львові на сцену не пустили Михальчишина.

- Якість чого – якість протесту?

- Якість Майдану. 2004 року протест був дуже партійно-політичний. Це було і легше, і гірше. Легше – бо було за кого стояти. Гірше – бо коли за когось стоїш, то не ясно, за що ти стоїш. Треба стояти за щось – і ця нова якість дуже виразно почалася 2013 року. Ці Майдани – апартійні, але не аполітичні.

- Поясніть, в чому різниця. Чому важлива політичність у комплекті з апартійністю?

- Тут я сідаю на коника, яким давно вже їжджу – тема цінностей, про які я вже давно говорю.
В Україні стала ціннісна зміна. Це вже очевидно. Її головні рушії – середній клас (у широкому розумінні: від журналістів й "айтішніків" до середнього бізнесу) і молодь. Ці люди не куплять будь-який продукт, будь-яку політичну партію тільки через його "опозиційність" – їм потрібна якість. Це сталося в Україні, і це сталося у всьому світі. Подивіться, що робиться у Бразилії, Туреччині чи Болгарії. Ми бачимо, що всюди найбільш революційним є новий середній клас. Його цікавить не виживання, а самовираження. Він починає ставити вищі вимоги, аніж ті, які були до нього.

- Вищі вимоги до опозиції?

- Не тільки. Люди розуміють, що міняти треба не політиків, а країну. Тепер це звучить як банальність...

Повний текст інтерв’ю - тут