Сімдесяті роковини Голокосту: надалі замовчувати цю трагедію – соромно

Минає 70 років від трагічних подій знищення у нашому краї єврейського населення - Голокосту. На підставі матеріалів обласного державного архіву можна твердити про те, що за роки гітлерівської окупації Тернопільської області (1941 – 1944) від рук нацистів та їхніх колаборантів загинули близько 180 тисяч цивільних мешканців. Загинули, зазнавши перед тим жахливих принижень та страждань. Тобто за масштабами та жорстокістю це була одна з найбільших гуманітарних катастроф, що сталася у краї впродовж ХХ століття.

Місцями масових розстрілів цивільного населення були передмістя Тернополя (с.Петриків), Чорткова, Кременця, Бережан, Зборова, Вишнівця, Теребовлі, Копичинців, Борщова, Товстого… Поодинокі місця поховання жертв Голокосту можна віднайти у більшості сіл області. Десятки тисяч людей насильно вивезли до Белжецького та Янівського концентраційних таборів, звідки не повернувся практично ніхто.

Тут слід наголосити на тому, що переважну більшість жертв нацистів становили  цивільні мешканці саме єврейської національності. Варто також зауважити, що факт цілеспрямованого винищення нацистами людей за етнічною ознакою у радянський час замовчували, як і  Голодомор 1933 року. Правдива історія про події Голокосту вочевидь вносила дисонанс у штучно героїзовану версію переможної війни, культивовану впродовж десятиліть. Тож досі у архівних матеріалах радянської доби євреї, вбиті нацистами, згадуються переважно, як «мирні радянські громадяни».

Необхідно визнати й те, що досі, вже у незалежній Україні, пам’ять про людей, чиє життя було відібрано лише через те, що вони розмовляли на ідіш та ходили до синагоги, належним чином не вшанована. Час невпинно стирає сліди галицького єврейства  у історико-культурному ландшафті Галичини і у суспільній пам’яті…

Тож недавно у Чортківському педагогічному училищі імені Олександра Барвінського відбулася студентська конференція, присвячена трагічним подіям 70-річної давнини.  Ініціювала її проведення викладач світової літератури Людмила Чижишин, котра  навчалась на семінарах  "Історія голокосту і права людини", організованих у рамках освітньої програми Української Гельсінської спілки з прав людини «Розуміємо права людини» (http://edu.helsinki.org.ua) та Українським центром голокосту (www.holocaust.kiev.ua).

Цікаво, що студентські повідомлення для конференції базувалися  не лише на друкованих, музейних та інтернет-джерелах. Їй передував етап практичних дослідницьких робіт. Нехай наразі невеличких, але здійснених молодими людьми самостійно, і  не лише у Чорткові, а й у місцевостях, де їхні родинні корені.

Учасники обговорення зійшлися на думці, що трагедію Голокосту в Україні варто сприймати як невід’ємну частину нашої національної  історії. Її необхідно вивчати та передавати з покоління у покоління, аби вона стала усвідомленим суспільним надбанням і ніколи більше не повторилася. Врешті-решт, знання про Голокост, засвоєння універсальних цінностей гуманізму та прав людини - на основі цих нелегких знань - конче необхідні нам, громадянам незалежної України. Необхідні для того, аби  входження нашої країни до багатонаціональної європейської спільноти було органічним та незворотним… Адже об’єднана Європа у сенсі її моральних та правових цінностей постала саме з переосмислення історичного досвіду Другої світової війни, у тому числі й Голокосту. Цінності сучасних європейців базуються насамперед на повазі до гідності людей інших національностей та віросповідань. Тож і нам для того, аби увійти до європейського співтовариства, варто навчитися шанувати не лише своє, а й чуже. Втім, хіба чужою сферою є для нас історико-культурний спадок євреїв - етносу, котрий проживав на Галичині та Поділлі упродовж віків і був тут одним з трьох найчисельніших?..

Знання та пам’ять  про Голокост, про мільйони людських життів, котрі у муках обірвалися у сорокових роках, чи не найбільше необхідні майбутнім педагогам. Хочеться сподіватися, що пані Людмила Чижишин перші зерна таких знань та пам’яті посіяла у свідомості молодих людей.  Адже хоч  конференція відбулася уже після закінчення академічних занять, досить таки стомлена студентська аудиторія демонструвала неабияку увагу. Зосереджена тиша, яка супроводжувала доповіді, сама по собі була доволі красномовною…

На конференції були присутні  також  викладачі навчальних закладів Чорткова, представники неурядових організацій та преси. Вона відбулася  без підтримки органів влади, благодійних фондів, політичних партій та комерційних організацій.

Користуючись нагодою, «Гельсінська ініціатива»  підтвердила власні наміри проведення теоретичної конференції з питань історії Голокосту в нашому краї, яку буде приурочено до 70-х роковин знищення Чортківського гетто. Звертаємося також до усіх тих, кому не байдужа ця болісна тема – у краї, в Україні та за кордоном - з проханням надати копії документів, фотографій, публікацій, рукописів, що дозволять створити в місцевому музеї тематичну експозицію про події Голокосту. Для обміну інформацією просимо користуватися нашою електронною адресою [os_personal at mail.ru].

Олександр Степаненко