17 листопада минуло 150-років від дня народження архимандрита Української греко-католицької церкви, ігумена Свято-Успенської Унівської Лаври , Праведника народів світу, блаженного Католицької церкви Климентія Шептицького (1869 - 1951).
З цього інформаційного приводу подаємо статтю авторства Руслани Бубряк "Пересильний та тюремний період архімандрита Климентія Шептицького у світлі архівних доку ментів Володимирської тюрми" (за виданням Блаженний Климентій Шептицький. До 150-літнього ювілею / ред. О. Киричук, М. Омельчук. Львів. 2019.)
* * *
Документи справи “Личное дело заключенного № 751. Шептицкий Клементий Иванович. 1869. Начато 5/VІ м-ца 1947 г. Закончено 1/V м-ца 1951 г.”1 були передані автору цієї статті д-ром Алдоною Васіляускенє під час однієї із щорічних міжнародних конференцій “Історія релігій в Украйні”, які вже двадцять вісім років поспіль відбуваються в Львівському музеї історії релігії.
Професор Алдона Васіляускенє, литовський історик, викладачка Вільнюського та Шяуляйського університетів, президент Асоціації істориків Литви і України – відома у Львові як дослідниця василіянського чину, авторка монографій, дослідниця Литовського статуту – збірника законів Великого князівства Литовського. Об’єктом її зацікавлення стали також життя і діяльність архієпископа Вільнюського Мечисловаса Рейніса, котрий був професором Литовського університету в Каунасі, очолював кафедру теоретичної і експериментальної психології, був одним із засновників Литовської академії наук і мистецтв, міністром закордонних справ Литви. 12 червня 1947 р. заарештований радянською владою за звинуваченням в антирадянській діяльності, засуджений до восьми років тюремного ув’язнення і відправлений до в’язниці у Володимирі (“Владімірского централа”), де і помер 8 листопада 1953 р. Дослідниця провела паралель між схожими долями архієпископа Рейніса і архімандрита Климентія Шептицького.
Алдона Васіляускенє здійснила декілька поїздок до міста Володимира з метою вивчення особових справ ув’язнених Мечисловаса Рейніса і лиментія Шептицького. З надзвичайними труднощами їй вдалось зробити ксерокопії окремих сторінок (усього лише 58) справи архімандрита Климентія, адже щоразу вона наштовхувалась на нерозуміння її зацікавлень і небажання допомогти. Однак, попри труднощі, ці безцінні свідчення мучеництва Блаженного Климентія Шептицького таки потрапили до рук автора.
В архівах Служби безпеки України зберігається архівно-кримінальна справа № 148913 на Климентія Шептицького, на обкладинці якої зазначено її початок – “30 мая 1947 г.” (30 травня 1947 р.). Це дата постанови про арешт Климентія Шептицького, прийнятої начальником відділення “0” Управління міністерства державної безпеки Львівської області майором Божком, котрий зазначав, що арештований підозрюється у злочинах, передбачених статтями 54-1 “а” – зрада Батьківщини (покарання – розстріл або позбавлення волі терміном на 10 років з конфіскацією майна) та 54–10 – антирадянська пропаганда і агітація (покарання – позбавлення волі терміном не менш як на 6 місяців, аж до розстрілу або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і позбавленням громадянства).
За словами майора Божка, “Шептицький Климент був впливовою особою у формуванні націоналістичного руху і відіграв важливу роль у практичній боротьбі ОУН–УПА проти радянської влади”. Генерал-лейтенант Воронін затвердив постанову.
Цією постановою від 30 травня 1947 р. розпочинається і “Особова справа ув’язненого № 751” з “Владімірского централа” (іл. 1), матеріали якої тут опубліковані. Так бере початок пересильний та тюремний період архімандрита Климентія Шептицького, котрий вже 5 червня 1947 р. був заарештований в Унівській лаврі.
По суті це початок хресної дороги, що пролягла через львівську, київську, володимирську тюрми; через обшуки, допити, етапування; через знущання, обкрадання державними і кримінальними злочинцями; через важкі хвороби і лазарети. Свідчення цього – численні постанови, рішення, акти, анкети арештованого, виклики на допити, заяви, медичні довідки, акти і свідоцтва про смерть блаженного Климентія.
Перечитуючи їх, розуміємо, що це також свідчення діяльності системи, в основі якої було заперечення Бога, Людини, Життя, а водночас – свідчення терпеливості, посвяти і любові Святого.
В анкеті арештованого, яку заборонялось заповнювати самостійно і яка містить граматичні помилки, вказані короткі біографічні дані Климентія Шептицького і словесний портрет: “високого зросту, худорлявий, довга шия, волосся біляве, очі блакитні, овальне обличчя, високий лоб, ніс малий, губи тонкі, особливих прикмет немає”.
В постанові від 27 червня 1947 р., підписаній начальником відділу слідчої частини МДБ УРСР капітаном Лимарченком, керівником слідчого відділу УМДБ по Львівській області, затвердженій очільником управління МДБ Львівської області генерал-лейтенантом Вороніним, згідно розпорядження заступника міністра держбезпеки УРСР генерал-майора Єсипенка, вказано, що Климентій Шептицький підлягає етапуванню спецконвоєм у внутрішню тюрму МДБ УРСР міста Києва.
У справі зберігається запис, зроблений рукою о. Климентія, про те, що він прибув до тюрми 4 липня 1947 р. В протоколі обшуку, датованому тою ж датою, перераховані скромні особисті речі отця архімандрита: підрясник, ремінь, сорочка, мильниця, носовичок, чотири книжки, три щітки.
“Київський період” містить також медичні довідки, розписки, виклики на допити (маленькі клаптики паперу, на яких вказані прізвища в’язня та слідчого, дата і час допиту).
Допити о. Климентія проводив слідчий МГБ УРСР Залушин.
У виписці з протоколу № 8 вироку “Особого Совещания при Министре Государственной Безопасности Союза ССР” від 28 лютого 1948 р. записано, що “Шептицкого Климентия Ивановича за активную антисоветскую деятельность и укрывательство контрреволюционных банд украинских националистов заключить в ТЮРЬМУ сроком на ВОСЕМЬ лет, считая срок с 5-го июня 1947 г. Лично принадлежавшее имущество КОНФИСКОВАТЬ”2.
У виписці з протоколу засідання Центральної комісії від 16 березня 1948 р. по відбору ув’язнених, які підлягають переведення в особливі табори і особливі тюрми МВС читаємо “Перевести в особую тюрьму”. І знову запис, зроблений рукою о. Климентія, про те, що він прибув у Владімірську тюрму 10 квітня 1948 р. У той же день, Климентій Шептицький подав заяву на ім’я начальника тюрми про те, що дорогою у Володимир його обікрали в залізничному вагоні на пересильному пункті у Москві. Він втратив харчі (хліб, сухарики, трохи сала і цукру), чашку, мило, гребінець, хустинку, онучі, ковдру, два рушники, словом все, що мав у своїй скромній валізі.
В справі є багато різноманітних заяв, прохань архімандрита написаних іншими людьми до начальника в’язниці (Климентій Шептицький не знав російської мови). Вони або залишалися без відповіді, або на них стояла резолюція “Отказать”.
Цікавим документом є довідка від 11 березня 1950 р., підписана начальником канцелярії тюрми капітаном Родіоновим про те, що згідно з листом Відділу “А” МДБ СРСР від 25 лютого 1950 р. №18/32–39576 ув’язнений Шептицький Климентій Іванович скеровується для утримання у сумнозвісну Верхньоуральську в’язницю в Челябінській області. Невідомо з яких причин, однак, цей наказ не було виконано. Можливо через фізичне виснаження в’язня.
1 травня 1951 р. о 21 год. 30 хв. в корпусі № 2, в 34 камері Володимирської в’язниці добігло кінця земне життя о. Климентія, про що були складені акти охоронцями і медиками (іл. 5). У висновку лікарів вказано: “Заключенный ШЕПТИЦКИЙ К. И. умер от нарастающей слабости сердечной деятельности на почве общего артериосклероза, декомпенсированного порока сердца, гипертонии и старческой дряхлости”3.
Наступний акт розповідає, що мученик був похований п’ятьма наглядачами 3 травня о 3 год. ранку. Злочинна система прагнула знищення також і пам’яті про своїх жертв. Списки ув’язнених, похованих на Князь-Володимирському кладовищі, відсутні. Відомі імена деяких арештантів “Владімірского централа”, які померли у в’язниці і поховані на тюремній ділянці кладовища. Серед них і Климентій Шептицький. Політичних в’язнів ховали вночі у загальних могилах, на яких не залишали розпізнавальних знаків. Відомо лише про ексгумацію рештків двох в’язнів Володимирської тюрми.
У 1986 р. в Самарканд було перевезено останки Саїда Ризо Алі-заде, узбецького письменника. У 2004 р. Наталія Осьмак з дозволу володимирській міської адміністрації ексгумувала тіло свого батька, Кирила Осьмака, діяча Української Центральної Ради та ОУН, Президента Української Головної Визвольної Ради.
У вересні 2000 р. на Володимирському цвинтарі монахи Унівської лаври встановили кам’яний хрест з пам’ятним написом та світлиною блаженного Климентія.
Розташований він біля тюремної стіни на місці поховання в’язнів. 28 жовтня 2010 р. на меморіальній стіні встановлені пам’ятні дошки Климентію Шептицькому та Мечисловасу Рейнісу.
Символічною могилою опікуються вірні Храму Святого Розарію Пресвятої Діви Марії у Володимирі разом зі своїм настоятелем Сергієм Зуєвим.
Один із спів’язнів Климентія Шептицького по київській тюрмі Роман Новосад так писав про нього у своїх спогадах: “Спостерігаючи щоденно поведінку архімандрита, його справжню посвяту Богові, незаперечну відданість вірі своїх предків, любов до свого знедоленого народу, я вже тоді міркував собі, що такі люди повинні бути зачислені в список тих багатьох мучеників, великомучеників, святих, якими заповнений наш церковний календар. Вже тоді я розумів, що мав щастя спілкуватися зі святою людиною”.
Місце пам’яті про отця Климентія Шептицького в Унівській Лаврі.
* * *
Джерела інформації
1. Vasiliauskienė A. Palaimintasis Klementijus Šeptyckis: kelias į Altoriaus garbę [Шлях блаженного Климентія Шептицького до честі Вівтаря] // XXI amžius. 2011. Nr. 10. Р. 14; Vasiliauskienė A. Studitų ordino archimandritas Klementijus Šeptyckis [Архимандрит Чину студитів Клементій Шептицький] // Lietuvos aidas. 2013. Nr. 151–153. Р. 4–5, 9; Василяускене А. Слуга Божий архиепископ Мечисловас Рейнис и блаженный Климентий Шептицкий: мученики Владимирского централа // Історія релігій в Україні: наук. щоріч. Львів: Логос, 2011. Кн. 1. С. 559–579.
2. Новосад Р. Зустріч і спільне перебування з архімандритом Климентієм Шептицьким в камері внутрішньої тюрми МГБ у Києві в 1948 р. // Архимандрит Климентій (Шептицький): тематич. зб. Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. 2001. Вип. 9. С. 76–79.