Мандри Docudays UA продовжувалися 20 та 21 жовтня в Тернополі. У перший день фестиваль приймав Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка. Зустрічала аудиторія факультету педагогіки і психології. І, що приємно, попри оголошену повітряну тривогу, поверталася для продовження зустрічі.
А вона розпочалася із спеціальної події Мандрівного фестивалю - презентації Олександра Степаненка «50 років Гельсінському заключному акту: історія, сьогодення, перспективи». Її представлено з нагоди 50-ї річниці від ухвалення Гельсінського заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі.
Четвертий поспіль рік Україна приносить жахливі жертви у війні, розв’язаний проти неї кремлівською диктатурою. Звісно, ми прагнемо миру. Але це повинен бути справедливий мир - який не руйнує підвалин міжнародного права та не залишає непокараними злочини агресії, геноциду, проти людяності, воєнні злочини.
З цього погляду видається очевидним, що «Гельсінський декалог», оті десять принципів дотримання міжнародного правового ладу, сформульовані 50 ркоів тому, залишаються актуальними донині. Усі країни суверенні і рівні у правах, їхні кордони непорушні. Застосування військової сили або погрози силою у міжнародних стосунках неприпустиме, суперечки між країнами повинні вирішуватися мирним щляхом. Втручання у внутрішні справи держав неприпустиме. В той же час держави зобов’язуються поважати права людини та основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань.
Ці принципи повинні бути підтверджені усіма країнами Європи у нових історичних умовах, у новій міжнародній угоді. Така угода повинна наново закріпити правові гарантії міжнародної безпеки, співробітництва країн та прав людини.
Тож на часі ухвалення своєрідного пакту "Гельсінкі на 21 століття" та створення ефективних інституцій, спроможних контролювати його виконання. Україні, яка чи не найбільше постраждала через порушення міжнародного права та збройну агресію, належить бути серед найактивніших ініціаторів цього процесу.
Наступним пунктом програми цього фестивального дня був перегляд та обговорення з експертами кінострічки "Мій щоденник сексуального шантажу" від іспанської режисерки Патрісії Франкеси.
Жваве обговорення точилося довкола питання, як запобігти сексуальному шантажу та насильству в інтернеті з позиції Правника, Психолога та Педагога.
Ця подія відбувалася в рамках всеукраїнської інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей».
Експертами в обговоренні теми виступали: Таїсія Рубаняк – адвокатка, голова громадської організації «Four women»,
Юлія Воробель – психологиня, лідерка організації «Four women»
Наталія Пасічник - доцент ТНПУ ім. В. Гнатюка, модератор кіноклубу Docudays UA при ТНПУ.
* * *
А наступного дня, 21 жовтня, Мандрівний Docudays UA завітав до Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. У першій половині програми нашою цільовою аудиторією стали студенти та викладачі юридичного факультету Західноукраїнського національного університету.
Вона розпочалася із спеціальної події - презентації «Fiat iustitia ! - Нехай звершиться правосуддя! » Її змістом став правовий коментар до історичного рішення Великої палати Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) за міждержавною скаргою України та Нідерландів проти РФ від 9 липня 2025 року. Цю справу небезпідставно вважають найбільшою та найвагомішою з-поміж усіх міждержавних справ, які розглядав ЄСПЛ за всі роки своєї діяльності. Як відомо, Велика Палата встановила, що у зв’язку зі збиттям літака рейсу МН17, відсутності ефективного розслідування, ефективних засобів правового захисту, а також завданих родичам загиблих страждань, Росія порушила статтю 2 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , статтіКовенції 3 та 13 відповідно.
Але рішення Великої палати ЄСПЛ за згаданою міждержавною скаргою не обмежується цією частиною. Його грунтовний аналіз можна знайти за посиланням https://zib.com.ua/ua/154706.html
Програму продовжив безпосередньо дотичний до теми згаданої презентації кіносюжет - перегляд та обговорення фільму нідерландського режисера Маартена де Шуттера «Моя золота дитина». Автор намагається відтворити пам’ять про свою матір, яка загинула при збитті російськими військовими літака цивільного авіарейсу МН 17 в 2014 році. Це розповідь лише про одне життя, яке обірвав той воєнний злочин. Таких життів лише в цьому випадку було 298.
У вечірні години вільній аудиторії глядачів представили стрічку «Фіуме або смерть» хорватського режисера Ігора Безіновича, який народився у місті Рієка, що колись називалося Фіуме. Цей фільм – направду «рідкісний ресурс» у цьогорічній нашій програмі. Невипадково він став переможцем Ротердамського кінофестивалю, одного з найпрестижніших в Європі. Цікаво, що створений він спільною знімальною групою Хорватії, Італії та Словенії...
Самі мешканці Рієки в його фільмі грають, переказують і переосмислюють історію власного міста. А історія Фіуме - Рієки дуже подібна на історію Лємберга - Львова, Станиславова - Івано-Франківська, Тарнополя - Тернополя…. Над ратушею тих наших міст впродовж ХХ століття також 8 разів змінилися кольори державних прапорів. Кожне з цих міст у минулому було поліетнічним. Кожне – пережило періоди диктатур та хаосу, погромів, політичних репресій та етнічних чисток. У фокусі уваги режисера – постать Ґабріеле Д’Аннунціо, італійського поета, провісника фашистської диктатури в Італії.
Серед іншого фільм торкається теми про відповідальність діячів культури за підтримання люду в межах тієї культури. Тема не надумана – адже історія має чимало випадків, коли суспільства ніби випадали з культури - внаслідок воєн, революцій, встановлення тоталітарних режимів з їхньою агресивною пропагандою. Так було в нацистській Німеччині, більшовицькому СРСР, фашистській Італії. Так сталося в путінській РФ…
Гадаємо, що у цьому "випадінні з культури" не винна культура сама по собі, принаймні якщо вона вкорінена в європейській цивілізації з її гуманістичним ідеалом. Отже в торжестві нацизму не повинні Кант і Гьоте. До виникнення фашистської диктатури Муссоліні не причетні Данте і Петрарка. Толстой і Чехов не відповідають за злочини сталінізму…. Мабуть, щось відбувається з людьми, внаслідок чого вони ніби втрачають спроможність адекватно сприймати власну культуру і стають знаряддям в руках демагогів, жадібних до влади політиканів і просто кримінальних особистостей.
Мар’яна Дармограй, студентка: «Фільм розкриває складні взаємозв’язки між мистецтвом та політикою, показуючи, як популярність літератора може бути використана для виправдання беззаконня. Водночас фільм запрошує глядачів поміркувати над сьогоденням. Даючи голос людям сучасної Рієки, він пов’язує минулі події з сучасними дискусіями про націоналізм, ідентичність та історичну пам’ять. Поетична кінематографія та вдумлива нарація створюють рефлексивний тон, який заохочує критичне мислення. «Фіуме або смерть!» — це не лише історичний документальний фільм, а й нагадування про наслідки сліпого прагнення влади та ідеології, яка позбавлена правових та гуманістичних цінностей».
Юлія Град, студентка: «Цей фільм - потужна та нетрадиційна розповідь про один з контраверсійних епізодів європейської історії ХХ століття. У 1919 році італійський поет і ветеран Першої світової війни Габріеле Д’Аннунціо очолив натовп солдат, захоплених його патріотичними промовами, для того щоб захопити місто Фіуме та встановити у ньому автократичну диктатуру. Протягом 16 місяців місто стало дивним експериментом — вивільненням свавілля, насильства щодо етнічних меншин, мародерства та хаосу. Ті події автори зображують аж ніяк не героїчно, але з граничною відвертістю та сильною енергією. За допомогою інтерв’ю, архівних матеріалів, гротескного театралізованого дійства та креативної візуальної мови режисери показують, як мешканці міста, яке зараз називається Рієка, пам’ятають та переосмислюють цю сторінку свого минулого. Контраст між офіційною історією та особистими спогадами надає історії глибини та складності. Фільм порушує важливі питання про владу, свободу, ідентичність та історичну пам’ять. Це нетиповий історичний фільм. Він напружений і часом незручний, але залишає сильне враження. Він показує, що історія — це не просто щось написане в книгах, це щось, що живе в пам’яті, свідомості, емоціях та культурі людей».
Ольга Юркевич, студентка: «Переглядом фільму «Фіуме або смерть!» я була глибоко вражена. Фільм полонив мене своєю атмосферою та змістовним сюжетом — з самого початку він занурює у складний історичний період, де боротьба за ідеали переплітається з особистими амбіціями персонажів. Мені особливо сподобалося, як режисер передав дух часу через музику, костюми та деталі. Фільм змушує задуматися про те, що таке справжня свобода і де пролягає межа між відданістю ідеї та фанатизмом. Це не просто історична драма — це історія про людські емоції, вибір та наслідки. Після перегляду я відчула, ніби насправді пережила ці події».
Назар Мартищук, студент: «Фільм зображує наслідки Першої світової війни та розпаду Австро-угорської імперії: політичну нестабільність, виникнення самопроголошених диктатур, нових національних держав, територіальні конфлікти між ними. Цей фільм не для дітей, його справді важко дивитися без сліз. Але для дорослих глядачів він дуже корисний. Окрім креативного занурення в історичні події він торкається актуальних проблем нашого часу».
Наостанок згадали ще й Вільгельма Райха, видатного соціального психолога, нашого земляка з Північної Буковини, який був свідком розростання німецького нацизму в 30-х роках минулого століття та в книзі «Психологія мас і фашизм» виклав власні міркування: «Фашизм – це не справа рук якогось Гітлера чи Муссоліні, а вираз ірраціональної структури масової людини… Фашизм лише служить організованим політичним виразом характерологічної структури середньої людини, існування якої не обмежується певними расами, націями і партіями, а носить загальний та міжнародний характер».
Зрештою, в одній із сцен фільму зустрічна на вулиці Рієки жінка також говорить про це: «Фашисти і зараз є. Ми просто не знаємо, хто вони».
Щиро дякуємо Тернопільській обласній науковій бібліотеці та Тернопільському національному педагогічному університетіу ім. Володимира Гнатюка за співпрацю, зацікавлення подіями Мандрівного Docudays UA на Тернопіллі, студентам – за інтерес до порушених тем.
Життя триває – ще зустрінемось!