Історія :: 21.helsinki.org.ua

Історія

Московська Гельсінська група і значення Гельсінського руху в ретроспективі

06.06.2016

Виступ Людмили Алексєєвої на круглому столі «Московська Гельсінська група і значення Гельсінського руху в ретроспективі»

«Дні Пінзеля», як спроба осягнення відкритого простору. Рефлексії стороннього спостерігача

06.06.2016

5 червня концертом камерної музики завершилася програма першого фестивалю «Дні Пінзеля» у місті Бучачі

«НОВИЙ» ЄВРЕЙСЬКИЙ ЦВИНТАР У ЗБАРАЖІ

01.06.2016

Надзвичайно цікавим та поки мало дослідженим залишається «нове» єврейське кладовище Збаража, як джерело інформації та свідчення проживання єврейської громади у містечку

Стаючи публічними: історики як публічні інтелектуали у пострадянській Україні

12.05.2016

Під публічним інтелектуалом розуміємо інтелектуала, який «звертається до освіченої публіки у питаннях, які мають політичний чи ідеологічний вимір»

Ярослав Грицак: "Голокост - це українське питання"

01.03.2016

Пам’ять про Голокост об’єднуючим елементом сучасної Європи... Чим глибше Україна буде інтегруватися в Європу, тим рельєфніше проблеми Голокосту виходитимуть на передній план

Андрій Павлишин: Про Львів єврейський і свідоме затирання історичної пам’яті

29.12.2015

Бесіда Ірини Славінської із відомим істориком та перекладачем Андрієм Павлишиним для "Громадського радіо"

Історія невдах і різунів

30.11.2015

Так можна було б назвати українську історію, написану з класових позицій. Та що гріха таїти – якщо забрати з опису подій XVI-XVIII ст. штучну патріотично-романтичну риторику, то в результаті отримаємо історію соціальних низів, які тільки те й робили, що страждали, бунтували, повставали та вбивали. При цьому не маючи ані конкретної мети, ні програми подальшої організації життя

Приречені на конфлікт пам’яті? Польська та українська історичні політики

24.11.2015

Для поляків визнання українцями Волинської різанини злочином і його засудження не випливає із бажання принизити сусіда й прагнення «виграти» у суперечці про історію. Вони очікують на правдоподібне свідчення (а не формальну декларацію) того, що українці як національно-державна спільнота ніколи не застосує подібних засобів, які колись використали під час війни. І тільки після такого самоосмислення в наукових працях, публіцистиці, суспільній діяльності і політичних актах, ми можемо розпочати новий етап діалогу. І закінчити його зверненням про взаємне прощення, яке у цей час пролунає і щиро, і сильно. І навіть політики змушені будуть прийняти його з повагою.