З маестро Лозинським увечері на Зимове Сонцестояння

Пізнього вечора в пору Зимового Сонцестояння дивилися «Балконний фільм» маестро Павла Лозинського. Тема фільму стара як світ, він - про пошук Людини, який триває чи не від часів Діогена.

Цього разу автор, вже відомий нам такими свїми шедеврами «Хімія», «Вєрка», «Не уявляєш, як я тебе люблю» не шукав своїх героїв ані в клініках, ані в будинках для інвалідів дитинства, ані в кабінеті психотерапевта. Він вийшов на власний балкон і спробував вдивитися в людський потік, який щодня тече непомітно просто попід його вікнами. Тече роками, але він майже нічого не знає про цих людей. Можливо, будь-хто вартий того, аби стати героєм кіно: вчорашній злочинець, чоловік, що не може звільнитися від алкогольної залежності, самотній гей, немічна бабуся, яку покоївка вигулює на інвалідському візку?

Можливо, в пошуках Людини не варто далеко йти, достатньо просто навести фокус камери на першого ж перехожого? Без штучного світла, декорацій, спецефектів? Просто спробувати його зупинити на секунду, аби бодай щось про нього довідатися? А заодно - про самого себе?

Можливо хтось запитав би, яке відношення ТАКЕ КІНО має до сфери прав людини? Адже в сюжеті немає ані борців за права, ані жертв порушень прав людини, правозахисників та адвокатів, які б їх захищали, ані катів, ані деспотів, ані героїв....

Маестро просто підводить нас до спонтанного відчуття, що кожен з перехожих під його балконом – незалежно від того, симпатичний він нам чи ні – наділений людською гідністю. Що над головою кожного з них – маленький, скромний, ледь помітний німб... Лише для того, аби розрізнити його, у нас зазвичай не вистачає часу. Хвилинної зупинки і бесіди. З кимось, або із самим собою.

Автор має щасливий талант інколи видобувати з цих випадкових розмов з перехожими іскри довіри та відкритості. І тоді вже на буденному тлі розрізняємо несподівано цікаві людські обличчя. Дуже різні направду. Але поєднані, нехай тонкими, ниточками людського братерства.

Відчувається, наскільки глибоко захопила маестро Лозинського ця робота. І в результаті ми отримали від нього чергове освідчення в любові - до усіх цих людей, що пройшли поруч, таких різних...