Події організації

Через уроки історії - до розуміння прав людини

06.08.2018
автор: Олександр Степаненко, Гельсінська ініціатива-ХХІ

З 28 липня по 5 серпня у передмісті Чернігова тривав «Освітній Фест прав людини - 2018» - найбільш масштабний освітній захід цього літа для правозахисних активістів. Від «Гельсінської ініціативи-ХХІ» на ньому було представлено сесію «Через уроки історії - до розуміння прав людини».

Ідеєю фестивалю було не просто популяризувати права людини, а й робити це цікаво, творчо, по-літньому та разом.
Цього року програму Фесту було орієнтовано на три тематичні блоки:
*Освіта в сфері прав людини в Україні;
*Дискримінація та насильство на ґрунті ненависті в українському суспільстві та шляхи їх подолання;
*Міжнародне право прав людини: сучасні виклики та перспективи.

150+ учасників дійства впродовж 9 робочих днів мали можливість спілкуватися із 50-ма спікерами.

Більше про програму Освітнього Фесту можна довідатися на його сторінці - http://ehrh.fest.2018.tilda.ws/

"Гельсінська ініціатива-ХХІ" виступала партнером у проведенні Фесту. Він нас було запропоновано сесію «Через уроки історії - до розуміння прав людини». Про що ж йшлося на ній? …

Сучасна концепція прав людини сформувалася на основі осмислення трагічного досвіду Другої світової війни, коли людство задавалося питанням: «Як нам усім жити після Освенціму?» та намагалося виробити цінності та правові норми, які убезпечать його від повторення трагедії.

В сучасній Україні досі триває процес переосмислення історії ХХ століття з позицій декомунізації, гуманістичних цінностей та пріоритету верховенства права. Ця історія обтяжена двома світовими та громадянськими війнами, політичними репресіями, етнічними чистками та масовими депортаціями.

Об’єктивні оцінки цих подій все ще не стали здобутком суспільної свідомості – інколи вони наштовхуються на доволі болісне неприйняття «гіркої правди». Відмінності в оцінках подій минулого все ще розділяють мешканців західної та східної України. Стереотипно політизоване сприйняття історії є перешкодою для діалогу та партнерства з сусідніми країнами.

Тож перед нами – нелегкий шлях пошуку відповідей на питання: як нам жити в Україні після Голодомору та Великого Терору 30-х років, після Голокосту та Волинської трагедії, масових депортацій цивільного населення 40-х? Як будувати мости порозуміння всередині своєї країни та з нашими сусідами? Про що думати і що робити, аби трагедії минулого ніколи і за жодних оставин не повторювалися? Як нам розповідати про них, щоб історична пам’ять не розділяла, але зближувала? Щоб історичний досвід допомагав розв’язувати конфлікти, а не штовхав до нових потрясінь? Чи повинні ми розділяти відповідальність за трагедії минулого, до яких кожен з нас особисто начебто й не причетний?... Як врешті-решт розпочати діалог та примиритися з тими нашими співгромадянами у Донбасі та Криму, котрі все ще сприймають сучасну Україну крізь криві скла кремлівської пропаганди?... Що мусимо зробити для того, аби суспільство чуло голоси «зберігачів миру»: релігійних лідерів, інтелектуалів, літераторів, журналістів, ветеранів війни, правозахисників?...