«Залишаюсь Українцем!»

Бажання й уміння працювати над розвитком самого себе
та на користь ближніх – це таємниця великого успіху"

Любомир Гузар

Важко писати про людину, про яку стільки уже було написано, сказано... Прізвище Гаврилишин у моєму рідному Коропці, як би то мовити, в топі серед прізвищ знакових людей. А як інакше? Для коропчан, для юних, зокрема, постать найвідомішого українця в світі - взірець успіху. Нам, молодим українцям, котрі стоять перед відповідальністю за майбутній успіх України - життя цієї людини може стати однією з моделей еволюції особистості та суспільного діяча.

Усім відомо ким був Богдан у свої юніацькі роки і з чого починав у чужому краї своє сходження. Від лісоруба - до інтелектуала, лектора, професора. Щоденною кропітко працею над самим собою творив Богдан свій шлях до нових горизонтів, здобував визнання та успіх.

"Слухати важливіше ніж говорити. Говориш завжди те, що уже знаєш. А слухати - це шанс почути щось нове" - скаже колись професор Богдан Гаврилишин. Тож жага пізнання нового, уміння працювати, слухати і чути людей, укупі з реаліями його життя, середовища стали об’єктивними чинниками його руху та запорукою його масштабної діяльності на рівні суспільств.

Життя цього чоловіка, постійний прагматизм та непереборний оптимізм - це історія, що спонукає рухатись вперед. Не перестаю дивуватись, як ця людина навчилася перетворювати перипетії свого життя, трагічні, небезпечні обставини - у надбання, інтелектуальні та матеріальні, корисні собі та оточуючим.

Його завжди молоді очі випромінювали свободу, енергію життя. Іскринки його погляду розпалили, мабуть, не одну мрію, що стала реальністю.

Мрії... Мрії у житті Богдана Дмитровича були базовими чинниками. Не боятися мріяти, широко, глибинно - було однією з його улюблених порад. Мрія з часом уміщається в бізнес-план, конкретну ціль, вливається в реальність здійсненим проектом. Беззаперечним доказом дієвості цього гасла є його масштабні особисті досягнення.

Професор, радник, менеджер світового масштабу, Член Міжнародної Академії Менеджменту, Світової Академії Мистецтва та Науки, Римського Клубу, філантроп та меценат. Сам себе цей чоловік представляв просто: "Богдан Гаврилишин, Українець".

Україна в його серці - не тільки щемкий трепіт. Україна в його серці - це багато праці, це чисельні масштабні корисні суспільні проекти, це вплив на багатьох помітних постатей світу.

"Людина з українським серцем і міжнародним досвідом" - так обґрунтувала здатність пана Гаврилишина здійснювати ідеї і бачити перспективи для України одна молода особа, координатор проектів форуму у Давосі. Мабуть для цього українця найціннішими були ми, молодь, що мала б змінити Україну. Але ж нас цього треба навчити! Показати як функціонують ті чи інші сфери успішних суспільств.

Невтомно працював над цим Богдан Дмитрович, немов шліфував грані діамантиків-українців, залучаючи до проекту "Молодь змінить Україну" небайдужих, видатних, заможних людей з багатьох країн. І до нього прислухались, йому вірили. Його чули! Кого ще з українців почують у світі заради самої України?..

Ще один прагматичний девіз його життя - "Мислити глобально, діяти локально". Це не тільки вислів, а й спосіб життя. Ось декілька прикладів: Економічний Форум в Давосі його авторства та вузька діяльність в якості обранця членом виконавчого комітету однієї з женевських вулиць, де мешкала родина Гаврилишиних. Або ж згадуваний уже всеукраїнський фонд Богдана Гаврилишина для цілеспрямованих молодих українців та місцеві фонди у Коропці на підтримку школярів та освітян тамтешніх освітніх закладів.

Можна ще дуже багато написати про цього славетного Українця, Коропчанина. Невимовно болісно, що ті запальні очі закрилися навіки, що проста рівна бесіда того чоловіка уже ніколи не спонукатиме до дії. Та залишаються в пам’яті його голос, жест, порада.

А ще його спадок: проекти, успішні люди, сам життєвий досвід, книги. До речі, доповідь пана Гаврилишина Римському Клубу "До ефективних суспільств: дороговкази в майбутнє" видана англійською мовою ще у 1979 році. Згодом іншими мовами, загалом дев’ятьма.

Україна цю працю побачила тільки у 1990 році... Пригадую мить свого раннього дитинства, коли на урочистості свята Останнього дзвоника у нашій школі в Коропці був присутній пан Богдан. Він мав слово до одинадцятикласників, випускники отримали з його рук по примірнику тієї видатної книжки. Мені ж, школярці другого чи третього класу так хотілося торкнутись палітурки того красивого видання...

Зараз, будучи уже майже повнолітньою, я провсякчас відкриваю сторінки цієї книжки і вчитуюся у дороговкази нашого Богдана Гаврилишина.

Для мене його вчення і його життя - це мотивація до мрій, дій, віра в те, що при певних зусиллях кожного українця, наша країна здатна стати тим суспільством, яке омріював і до якого наближав Богдан Гаврилишин.

Наостанок хочу навести декілька цитат:

"Його скаутська ментальність визначає його здатність бути на висоті і його прагнення передавати іншим притаманні йому цінності" (Олівьє Водо, міністр Уряду Женеви 1994-95р).

«...Особистість, яка вийшла з низів та увійшла у світову еліту лідерів, що впливають і змінюють навколишній світ..." (Дмитро Шимків, генеральний директор Microsoft Україна)

"Такі люди як Богдан Гаврилишин рухають історію своїх країн, своїх народів вперед. Ефективна діяльність таких людей не помічається співвітчизниками - сучасниками, та згодом, через багато років, люди про таких пасіонарних особистостей починають згадувати, говорити..." (Святослав Вакарчук)

*  *  * 

Стаття бере участь у конкурсі присвяченому 125-чю перших поселень українців в Канаді