Девід і ми

Мандрівний Docudays UA завітав до Чортківського закладу виконання покарань №26 Управління пенітенціарної служби у Тернопільській області - разом із рясним снігопадом та фільмом «Девід і я»

Ця повнометражна стрічка канадських авторів Рея Клонскі та Марка Леймі у портфоліо цьогорічного фестивалю – одна з найсильніших. Фільм, в основі сюжету якого доля чоловіка на ім’я Девід МакКаллум, котрий відбув 29 років покарання за вбивство, якого він НЕ вчиняв, та зміг домогтися виправдання – набуває звучання епічної оди людському братерству. Тому братерству, що дає змогу долати неймовірні труднощі. Зберігати людське - в людині. Надавати сенс життю - у найтрагічніших обставинах.

У стінах Чортківської тюрми в’язням перебувати непросто. За півтора століття її існування ці мури всотали у себе страждання і смертельний жах тисяч людей. З 1939 року тут діяла одна з найбільших у Західній Україні енкаведистських катівень. У червні 1941 у її казематах без суду було страчено більше восьмисот бранців. Фабрика нелюдських тортур і масових вбивств не зупинялася тут і з приходом нацистів. Кількість їхніх жертв достеменно невідома – сотні, а можливо тисячі людей… У наш час у тюрмі також відбуває покарання група «довічників»… Хоч давно на часі створення тут музею тоталітарних режимів: сталінського та нацистського. А до тих пір, поки цей час не наступив, хотілося б, аби і ті хто працює і відбуває покарання у цій тюрмі, ставилися одне до одного гуманно, по-людськи. Звісно - наскільки це можливо в закладі такого роду.

Хочеться сподіватись, що відвідини в’язнів фестивалем хоч трохи цьому сприяють. Що і цей наш візит – у товаристві з Девідом МакКаллумом - залишить тут свій невеликий, але добрий слід. Адже до цих людей він також звертається з своїми словами: «Дай мені можливість стати твоїм другом».

Тож почуття, яке виникає після перегляду фільму, природно вкладається у формулу – «ДЕВІД, І МИ УСІ»…