71 рік тому скінчилися жахіття світової війни. Ніколи знову
автор: Олександр Степаненко
Саме у ті травневі дні, коли відзначалася чергова річниця закінчення Другої Світової війни, наш край відвідала група німецьких істориків та освітян.
У її складі було 28 викладачів історії, науковців, працівників музеїв та благодійних фондів, що допомагають розвиткові історичної освіти - з різних міст Німеччини. Інформаційну подорож теренами Білорусі, України та Польщі для них організувала Федеральна агенція з освіти. Подорож тривала з 1 по 13 травня. Її метою було поглиблення знань про трагічні події Голокосту, ознайомлення зі станом пам’яті про жертв нацизму безпосередньо на східноєвропейських «blood lands» - у місцях, де ті жахливі події відбувалися 70 з лишком років тому.
Партнером цього проекту в нашій країні став Український центр вивчення історії Голокосту. У Києві група відвідала меморіальні комплекси Національного музею України у Другій світовій війні та «Бабиного Яру». А далі шлях німецьких гостей пролягав через Кам’янець-Подільский, Чортків, Тернопіль та Львів.
До їхнього приїзду «Гельсінською ініціативою-ХХІ» було підготовлено інформаційну сесію «Голокост в окрузі Чортків Генерального губернаторства – відновлення історичної пам’яті». Зосереджена увага під час її представлення та велика кількість запитань свідчили, що інформація виявилася затребуваною.
Зрештою, розповідати тут є про що. На початку війни єврейські громади міст та містечок округу Чортків - до якого на той час входили сучасні Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Монастирський та Чортківський райони - налічували більше 40 тисяч мешканців. Нацистська окупація призвела до майже повного їхнього знищення…
Видається, що такого роду пізнавальні зустрічі та обмін інформацією необхідні не лише німцям - нам також. Часто доводиться чути, що у Німеччині за останні десятиліття сформувалася унікальна культура історичної пам’яті про Другу світову війну. Із короткого спілкування з німецькими гостями робиш висновок, що це справді так. Що сучасні німці добровільно взяли на свої плечі моральну відповідальність за злочини нацизму. І в цій місії не відчувають прояву слабкості. Якраз навпаки… Вражає готовність цих людей глибоко аналізувати помилки власної нації. Вочевидь це більш продуктивний шлях, аніж постійні нарікання на гріхи - чужої.
Тож нам є чому вчитися. Культуру історичної пам’яті про трагічні події минулого століття і нам варто сприймати, як важливу складову національної культури. На жаль, у нас не було власних "Нюрнбергів" над тиранами та військовими злочинцями. Глибоке переосмислення минулого з гуманістичних позицій ледве почалося. І деформована історична пам’ять ще надто часто слугує вітчизняним політикам за ідеологічну зброю.
Якщо ж кинути погляд на наше місто - то тут поки що не створено жодного меморіального об’єкта, яким було б позначено місця страждань та загибелі тисяч його мешканців-євреїв у роки нацистської окупації. Немає його ані на території колишнього гетто, ані на братських могилах жертв Голокосту, що залишаються у забутті та запустінні на двох юдейських цвинтарях. Єдиний наразі меморіальний камінь у пам’ять страчених чортківських євреїв було встановлено у 2005 році у передмісті Переходи на околиці «Чорного лісу».
Для того, аби такі камені пам’яті колись таки з’явилися у інших місцях, вочевидь щонайперше варто позбуватися важких "каменів" у власній свідомості.
Фотохроніка - Ірина Брунда, "Чортківський вісник"
