Український центр Міжнародного ПЕН-клубу висловлює рішучий протест проти нової хвилі політичних репресій в анексованому Росією Криму, проти брутального наступу окупаційної влади на підставові права і свободи, в тому числі на свободу слова, сумління та доступу до інформації.
Одним із останніх варварських актів путінської адміністрації стала ліквідація всіх незалежних кримсько-татарських мас-медій, включно з дитячим телеканалом “Лале”. Цей ганебний акт є частиною ширшої програми знищення на свіжозагарбаній території усіх залишків і проявів громадянського суспільства, сформованого в Криму у попередні, відносно вільні й плюралістичні десятиліття.
Місцеві меншини – етнічні, конфесійні, мовно-культурні – стали головним об’єктом репресій, спрямованих на придушення будь-якого інакодумства, викорінення будь-якої, реальної або й вигаданої, нелояльності. Їхні інституції зачинено або знищено, подеколи навіть фізично – як у випадку українських та кримсько-татарських бібліотек, шкіл, культових споруд і меморіальних місць. Їхні лідери й активісти зазнають систематичних нападів і цькувань з боку російських націоналістів, що співпрацюють з місцевою владою; саме під її прикриттям вони тероризують незгодних, не цураючись навіть викрадень та убивств.
Сумнозвісний “анти-екстремістський” закон свавільно застосовується окупаційною владою для криміналізації будь-якого погляду, відмінного від офіційного, тож навіть найменший сумнів у леґітимності анексії Криму витлумачується як “посягання на територіальну цілісність Російської Федерації”, а сам термін “анексія”, вжитий замість офіційно насаджуваного “возз’єднання”, кваліфікується як “екстремізм”. Саме на підставі подібних “законів” та їхніх свавільних інтерпретацій десятки кримських журналістів, їхніх знайомих та родичів зазнають принизливих обшуків, допитів та арештів. Олег Сенцов, відомий кінорежисер, ось уже рік перебуває в ув’язненні за абсурдним звинуваченням у “терористичній змові”, тимчасом як кампанія шантажу і залякувань проти незгодних у Криму триває з виразною метою їх упокорити або ж спонукати до втечі.
Чимало жителів Криму, не бажаючи ставати підданими Москви, саме так і роблять. Проте для кримських татар як єдиного корінного населення Криму еміґрація є надто болісним кроком, адже вони не мають жодної іншої домівки поза півостровом. Вони не бажають піддаватися окупантам, які зруйнували їхню державність наприкінці XVIII століття, колонізували й мілітаризували їхню землю, депортували їх самих до Середньої Азії в рамках сталінських етнічних чисток, а тепер намагаються знову знищити їх як окремий етнос, позбавляючи книг, мас-медій, політичного і культурного проводу.
Ми, члени українського ПЕН-центру, висловлюємо солідарність із репресованим населенням Криму, з його найбільш переслідуваною кримсько-татарською меншиною, з усіма, хто проти власної волі, був навернений силоміць у російське підданство. Ми закликаємо наших зарубіжних колеґ, членів Міжнародного ПЕН, піднести свій голос проти російської репресивної політики у Криму – на захист громадянських прав і свобод, систематично зневажуваних там окупаційним режимом.