Українські новини

Чи спроможна "сміттєва люстрація" дарувати Україні справедливе судочинство?

22.01.2015
джерело: Газета Свобода (Тернопіль)

Журналісти Віктор Хмілецький та Ольга Кушнерик висловлюють власні погляди на скандальні події 16 січня у Кременці, коли активістами місцевого «Правого сектору» та «Народної ради» було силоміць вкинуто до сміттєвого контейнера  двох суддів Кременецького районного суду, котрі – на думку активістів – прийняли замовні рішення у справі про зловживання владою мера міста Шумська.

Як бачимо, мода на «сміттєву люстрацію» корумпованих чиновників докотилася і до нашого краю, мешканці якого вважають себе європейцями за світоглядом та глибоко віруючими християнами. Обурення людей тим, що через рік після повалення деспотичного режиму Януковича корупція продовжує процвітати у органах влади, цілком зрозуміле. Втім, чи не час замислитися – власне як співвідноситься з європейським цінностям верховенства права та поваги до  людської гідності  такого роду дії  революційних ватажків?  Та якою мірою християнська проповідь братерської любові керує їхніми вчинками?

*     *     *

Віктор ХМІЛЕЦЬКИЙ, голова Кременецької районної організації Національної спілки журналістів України:

"ПРИТЯГНУЛИ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ... ЧЕРЕЗ СМІТТЄВИЙ БАК"

Сталося це 16 січня у Кременці. Рік по тому, як у Верховній Раді прийняли пакет драконівських законів, за якими усіх нас, свідомих громадян України, намагалися зробити покірними рабами тоталітарного режиму. Тоді під тиском Майдану регіонівські прихвосні все ж відмінили своє рішення, в агонії бандити при владі почали розстріл мітингуючих громадян.

Усі, хто загинув у ті буремні дні за наше спільне прагнення жити у цивілізованій європейській країні, стали воїнами світла - Героями України, лицарями Небесної Сотні.

Що змінилось з того часу? Це запитання само собою виринає у свідомості кожного з нас. Та нічого, чи мало що. Корумпованість у органах влади, у судах продовжує процвітати. Останні були основним інструментом, надійними партнерами партії регіонів у боротьбі з політичними опонентами та перетворились на бізнес-структуру, далеку від потреб громадян у захисті їх законних прав. Тож невипадково зараз під особливо пильним поглядом громади опинились судді, які своїми рішеннями нехтують правами громад. Справжнім детонатором чергової хвилі народної люстрації стала ухвала Кременецького районного суду під головуванням судді Л.Б. Варневич за обвинуваченням колишнього мера Почаєва О.П. Іванюка.

Що ж накоїв екс-мер?

...Для Почаївського міського голови благодатний період розпочався з приходом влади Януковича. Швидко перефарбувавшись у біло-блакитний, він опинився у фракції регіоналів міськради і успішно продовжив своє правління у древньому місті, тепер уже натхненний підтримкою вищих владоможців. Розквіт корупції у 2013 році так запаморочив голову досвідченому меру, що той повністю поринув у створення та реалізацію неймовірних корупційних схем.

Вхопився у найжирніший, найприбутковіший шматок міського пирога-землю. При цьому кмітливий махінатор примудрився виділяти земельку навіть без рішення сесії, уявляєте собі?! І не в якихось там сотках, а гектарами!

Та й люди, яким дістались такі щедрі дарунки від мера-благодійника, ні сном, ні духом про свої нові володіння. Серед щасливих переможці цього благодійного аукціону опинилась навіть 88-річна пані Марія із Старого Таража, якій завдяки дбайливому меру Почаєва припало не багато, не мало...півтора гектари землі для ведення особистого селянського господарства. І що тільки робитиме старенька на цьому ласому шматочку із своєю сапою та грабельками?Та це вже геть не важливо,головне аферу провернули на сотні тисяч зелених. А з бабцею нічого не станеться, тим паче, що земельки тої вона ніколи в очі не побачить.

Таких щасливчиків, як пані Марія, виявилось немало. Усім їм припало 4,5 гектари дорогої почаївської землі, призначення якої після незаконного виділення було змінено із сільськогосподарського на землю для будівництва та обслуговування житлових будинків. Усі ці ділянки виділяли за рахунок земель підсобного сільського господарства ТзОВ "Почаївська фабрика" Іква".

Як повідомив голова тимчасової слідчої комісії Почаївської міськради із розслідувань корупційних діянь колишнього мера,депутат від ВО «Свобода» М.В. Замковський, ще у квітні минулого року факти щодо неправомірних дій посадових осіб Почаївської міської ради були внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань, але підозру колишньому міському голові вручати не поспішали.

- Тому я звертався із депутатськими зверненнями у різні інстанції,включаючи Генпрокуратуру і Адміністрацію Президента України, - зазначає Микола Замковський.

- Врешті справу вдалось зрушити з місця, але слідство тривало надто повільно, повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень Олегу Іванюку вручили у серпні минулого року. Досудове розслідування тоді проводили слідчі УМВС України у Тернопільській області і йшлося спочатку про деребан 4,5 гектарів, але це лише частина злочину.

За нашою інформацією незаконно виділено ще близько 6 гектарів землі на території Почаївської міськради. За цими матеріалами слідство веде слідче відділення Кременецького райвідділу міліції. Ми будемо вимагати, аби слідство було об’єктивним, а результати доправлені до суду, який прийме справедливе рішення. Та ж ухвала, яку винесла суддя Л.Б. Варневич 13 січня цього року, є нічим іншим, як приниженням прав громади.

Детонатор протесту

Корупціонера звільнили від кримінальної відповідальності, і саме це послужило поштовхом до громадського протесту і нової хвилі народної люстрації. Підтримали цей протест активісти Кременецької народної ради, представники «Правого сектору», обурені свавіллям судочинства краяни, депутати рад різних рівнів. Вимоги мітингуючих оголосив голова Кременецької народної ради Віталій Савчук , один із очільників "Правого сектору " на Кременеччині член НСЖУ Андрій Левчук. До громади вийшов голова Кременецького районного суду Євген Зембра, він, зокрема, пояснив, що немає права впливати на рішення суддів. А ось пані Варневич, яка своєю ухвалою спричинила протест і мала реальні можливості погасити конфлікт, до людей не вийшла. Тож активістам довелось виводити суддю попід руки. Невдовзі сюди ж прибули голова РДА Віталій Ткачук, голова райради Андрій Смаглюк.

Опісля сюди ж приїхав наряд міліції, та це вже не завадило громаді притягнути згаданих суддів до відповідальності за свої неправосудні рішення...

Чи стане смітник панацеєю у процесі очищення влади?

Одне зрозуміло уже сьогодні - наші громадяни готові відстояти прагнення Революції Гідності, за які поклала життя Небесна Сотня і за які гинуть сьогодні наші хлопці на сході.

 

* * *

 

Ольга КУШНЕРИК:

"У ВИРІ НАРОДНОГО ГНІВУ НЕДОТОРКАНИХ НЕМА"...

Кременецька акція протесту під стінами районного суду увійшла до українських топ-новин. Ще б пак! У смітник засунули не просто якогось чиновника-регіонала (таким уже не здивуєш), а двох суддів. Попри безспірну заангажованість судової системи, вона все ж намагалася тримати марку недоторканної і незалежної. І ось у якомусь провінційному суді цю співану десятиліттями мантру просто розтерзали на шматки. Громадськість випередила парламент, який тільки намірюється зняти недоторканність з деяких каст, як от народні депутати, судді.

Схвалювати чи засуджувати кременецький випадок?

Мій колега Віктор Хмілецький дуже добре передав причини і обставини, через які громадські активісти вдалися до кардинальних дій. Але…

Жінка-суддя у смітнику – це супроти будь-якої моралі. Загалом пхати людину у сміттєвий бак – це піддавати чи не найстрашнішому приниженню. Боліти мало б не тільки тому, хто опинився у баку, а й тому, хто це зробив. Також мало б бути боляче від самого споглядання. А якщо не болить, то гріш ціна цивілізації, мудруванням на кшталт: світ змінюється на краще, стає гуманнішим.

Пригадуєте давньоримський вислів: «Хліба і видовищ!» То що змінилося з того давнього часу, коли ремісники, міська біднота кидали найпильнішу роботу і прожогом бігли на площу, де страчували людину.

Ніхто не хотів пропустити насолоди від чужих мук. Якщо переглянути відео в інтернеті, де юрба запихає людину у смітник, можна побачити такі ж солодкаві усмішки. Словом, принижування – навіть якщо це праведна помста, насправді велике паскудство, і треба покласти цьому край.

Журналістська спільнота у соціальних мережах дедалі категоричніше виступає проти такого способу люстрації.

Жінку пожаліла жінка

Кременецький випадок, безсумнівно, є доволі тривожним сигналом для влади. Ба навіть він може бути розцінений як загроза національній безпеці. Чому? Суддівська влада – це один з бастіонів будь-якої держави. Якщо суддя керуватиметься у своїх рішеннях бажанням, погрозами натовпу, то таке правосуддя нічим не краще від того, яке керувалося замовленнями влади, грішми. Отже, залякавши суддів, можемо наразитися на ті ж самі граблі – систему «безхребетних» судів.

Загалом кременецька люстрація оголила ще й інші непривабливі тенденції.

Суддя-жінка практично залишилася беззахисною посеред народного гніву – ані чиновники, ані міліціонери (їх, як з’ясувалося, було семеро: троє у формі, решта у цивільному) не заступилися, коли з нею чинили розправу. З відео видно, як охоронець суду намагався заступити суддю, але без спротиву здався, коли двоє громадських активістів відсунули його в бік.

Як то кажуть, класика жанру: ніколи не вгадаєш, хто підтримає у скрутну хвилину.

Жінку-суддю, яка вибралася із сміттєвого баку, оточила турботою лише одна людина – з вигляду асоціальна жінка, може, «під мухою», з цигаркою у руках. Вона жалісливо тулилася до люстрованої судді, і та прийняла її обійми…


Чому міліція не зупинила?

На прес-конференції 19-го січня тимчасово виконуючий обов’язки начальника обласної міліції Олександр Богомол фактично визнав, що кременецькі правоохоронці належно не виконали своїх функцій, і стосовно них буде проведено перевірку, ймовірно, не обійдеться без дисциплінарної відповідальності.

Водночас головний міліціонер зауважив, що до такого перебігу подій працівники райвідділу міліції не очікували. Адже упродовж останніх місяців Кременецький райсуд тричі пікетували з різних приводів, скажімо, люди протестували проти поблажливості місцевих суддів до ветеринара-педофіла, який розбещував дітей. Проте ці акції завжди були мирними, до крайнощів не доходило.

- Що зробив би я ? Став би перед смітником і не поступився б, – так сказав Олександр Богомол.

Водночас він зауважив, що відкрите протистояння між активістами і міліцією могло б призвести до важчих наслідків.

Відразу ж після події біля Кременецького райсуду активістів почали викликати у міліцію. Застерігаючи від репресій, лідер «Правого сектору» Тернопільщини Василь Лабайчук тут же оприлюднив заяву, у якій недвозначно вказав: «Вимагаємо припинити переслідувати наших побратимів та закрити надиктовані з Києва кримінальні провадження. Ви так і не зрозуміли за що пролилися і проливаються ріки крові, як на Майдані, так і на Війні. Не за те, щоб ви й надалі чинили «безпрєдєл», чи у мусорській формі, чи у суддівській мантії.»

Між тим, у міліції заявили: заведено кримінальне провадження за двома статтями Кримінального кодексу: хуліганство та насильство стосовно судді. Підозру оголошено двом особам, а уже суд обиратиме запобіжні заходи.
Олександр Богомол запевнив, що репресій до жодного громадського активіста не було і не буде, провадження розслідуватимуть у рамках закону.

До речі, з п’яти випадків люстрації через смітники в області заведено три кримінальних провадження – двоє люстрованих не зверталися із заявами до міліції.

Прокуратура оскаржить скандальну ухвалу

Прес-служба прокуратури області повідомила, що ухвалу, якою кременецька суддя звільнила екс-мера Почаєва від кримінальної відповідальності, прокуратура оскаржуватиме до апеляційного суду області.

Чим мотивувала суддя своє рішення? Адже справа насправді не про дрібного корупціонера - посадовець поводився як закоренілий злочинець, бо упродовж тривалого часу вчинив багато злочинних дій задля відчуження землі із комунальної власності. Причому обвинувачений визнав вину у повному обсязі, навіть не намагався щось заперечувати у судовій залі й взагалі відмовився від дачі показів за станом здоров’я. Можна припустити, що така пасивна поведінка пояснювалася впевненістю: усе йому зійде з рук.

Так воно і сталося. Суддя задовольнила клопотання адвоката обвинуваченого про звільнення від кримінальної відповідальності його підзахисного у зв’язку зі зміною обстановки та закриття кримінального провадження.

У чому полягає зміна обстановки? Той факт, що мер звільнився із посади за власним бажанням. Суддя прийняла до уваги численні регалії корупціонера: «нагороджений урядовими нагородами, нагородами державних, релігійних та громадських організацій за заслуги перед українським народом, за активну участь в громадському житті міста». Ось так…

Цього разу рішення Феміди стало відомим громадськості.

А скільки посадовців уникнули відповідальності завдяки «зміні обстановки» чи «у зв’язку з дійовим каяттям» (така підстава звільнення від кримінальної відповідальності теж є у кримінальному праві), мабуть, уже й ніколи не довідаємося…

 

*    *    *

Олександр Степаненко, "Гельсінська ініціатива - ХХІ"

"ЯКЩО ГОВОРИМО ПРО РЕВОЛЮЦІЮ ГІДНОСТІ, ТО ЧОМУ У НАС Й ЛЮДИНА А ЇЇ ГІДНІСТЬ - НЕ ПОНАД УСЕ ?"

Особливу делікатність подіям у Кременці надає те, що об’єктом вуличного тиску стала судова влада, яка апріорі повинна бути незалежною та неупередженою від будь-якого зовнішнього впливу й керуватися у своїх діях виключно принципом верховенства права.

У країнах із сталими демократичними та правовими традиціями ставлення до суду є особливо шанобливим. Якщо органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, силові структури повинні перебувати під постійним громадянським контролем, то суд у цьому сенсі – виключення. Рішення судді, прийняте з порушенням норм права може переглянути і скасувати лише інший суддя. Не президент, не прокурор, не політичний вождь, не надзвичайна "трійка", не вуличне зібрання…

Але ж наші «судді хто!?» - спитає читач. Справді, «третя влада»  в  Україні надто часто демонструє симптоми  глибокої враженості корупцією. Та шлях до її видужання вочевидь лежить не через вуличні  судилища. Адже залякана Феміда, котру силоміць підганяють до потрібних комусь рішень, може бути не менш безпомічною перед лицем злочинця, крадія і деспота, аніж куплена.

Ще давні латиняни сформулювали оте : «Festinatio justitiae est noverca infortunii»  (Підганяти правосуддя означає накликати нещастя). І мабуть таки мали для такого висновку підстави, вистраждані багатовіковим досвідом. То чи варто нам вкотре «наступати на граблі» наших історичних попередників?  

Що ж робити з продажними українськими судами, спитаєте ви ? Це справді непросте питання і на нього немає простої відповіді. Адже у суцільно корумпованій державі  відносно легко зруйнувати й систему справедливого та незалежного правосуддя, деморалізувати суддів. Натомість відродити авторитет правосуддя, повернути йому людську довіру вже не так легко. Без люстрації суддів, котрі заплямували себе відверто одіозними, протиправними рішеннями, у процесі судової реформи можливо й не обійтися. Але сама лише люстрація ніколи не стане панацеєю. Тим більше ота, відверто незаконна, дикунська - зразком якої є вкидання людей до контейнерів для сміття.

Наскільки однозначно народ України і його активний прошарок, який власне створив феномен мільйонного Євромайдану, підтримує насильницькі намагання одним помахом кулака зробити суди справедливими ? Соціологічні опитування все ще не дають картини одностайної підтримки  вуличної "люстрації" більшістю наших співгромадян.

Тож гадаю, що передчасно вітчизняна преса охрестила  вуличні спроби враз очистити владу від негідників «народною  люстрацією».  Радикальні групи активістів – то ще не весь український народ, даруйте...

Та навіть якби й більшість українців вважали припустимим такого роду  практики з огляду на загрози остаточного корупційного розкладу державної влади та неоголошеної війни, розв’язаної проти нашої країни, людям, котрі називають себе правозахисниками, належить застерігати суспільство від гарячкових рішень та дій, що виштовхують нас на манівці шляху до правової демократичної держави…

Свого часу ази науки про права людини мені довелося засвоювати у школі Варшавської  Гельсінської  Фундації. Пригадую одне з визначень самого поняття ПРАВА ЛЮДИНИ, що належить її засновникові, Мареку Новіцькому, беззаперечному моральному та інтелектуальному авторитету польських правозахисників. Воно, оте визначення, можливо, багатьом видаватиметься дещо несподіваним: «Права людини – це те, що обмежує волю більшості у демократичному суспільстві». Тобто коли ми говоимо "правова демократична країна" - це означає, що демократична більшість у такій країні готова поступитися частиною своїх прав заради максимально можливої реалізації прав окремої людини...

Гадаю, не варто також намагатися "освятити" вуличне насильство високим моральним авторитетом Майдану та Небесної Сотні. Мені здається, що більшість людей, котрі творили і боронили Євромайдан минулої «зими тривоги нашої» , котрі віддали життя за наше право жити у країні, де шанується людська гідність, робили це не заради того, щоб будь-хто будь-кого позбавляв цієї гідності.  

Більш того, я бачу певну схожість «сміттєвої люстрації» з отими ганебними сценами , коли своїх політичних опонентів ставив на коліна агресивний натовп на Антимайданах. Або з огидними «парадами» українських військовополонених у Донецьку. Мотиви у них різні, але усіх їх об’єднує намагання принизити людину, розчавити її морально.

Якщо людську гідність ми вважаємо головною цінністю революційного Майдану, то всякого роди спроби позбавити людину гідності слід вважати проявами реакції, реставрації нелюдського режиму, коли людину можна було безкарно бити, принижувати, викрадати…

На жаль, історія дає нам чимало прикладів того, як після кожної революційного зрушення намічається зворотній процес, реакція.  І трагічні наслідки революцій тим глибші, чим більшою мірою революційна доцільність виправдовує  негідні засоби досягнення їхніх цілей. 

Як відомо, Велику Французьку революцію знаменувало звільнення в’язнів  Бастилії та Декларація  прав людини і громадянина, а завершилася вона кривавим взаємознищенням власних вождів та черговою диктатурою. У австрійській імперії «Весна народів» 1848 року розквітала проголошенням конституції та скасуванням кріпосництва, щоб вже через рік завершитися російським вторгненням, розпуском рейхстагу та репресіями. Ейфорія від царського маніфесту 1905 року, що дарував Росії громадянські свободи, невдовзі змінилася небаченим вивільненням агресії: єврейськими погромами та терором проти владних посадовців. Так і більшовики, реалізувавши свою революцію завдяки обіцянкам віддати землю  селянам, через десяток років почали заганяти тих у новітнє колгоспне рабство, а усіх незгідних депортувати до Сибіру… Прикладів такого роду вистачає, як не прикро…

Та все ж дуже хотілося б, аби українська революція 2014-го, котра розпочалася як масовий протест проти брутального насильницького подавлення людської гідності, прав та свобод, була незворотною і залишилася в історії саме як Революція Гідності.

У сучасному цивілізованому світі прийнято вважати, що людина наділена правами від народження («Люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах» - гласить Загальна декларація прав людини). І ніхто не вправі оту гідність відбирати, або принижувати: ані демократичний  правитель, ані диктатор, ані лідери революційних мас. Якими «благими намірами» вони б не керувалися.