Отець Антін Навольський: «Роби добро та не чекай винагород...»

У лютому виповнилося 120 років від дня народження отця Антона Навольського (1894 – 1965), патріота України, Праведника Народів Світу, багаторічного пароха греко-католицької церкви у містечку Товсте, громадського діяча, ветерана Першої світової та україно-польської війни... Усе його життя було прикладом служіння ближньому, живою проповіддю братерського милосердя.

«Гельсінська ініціатива – ХХІ» за сприяння Єпархіального управління Бучацької Єпархії Української греко-католицької церкви провела урочистий вечір його пам’яті «Роби добро та не чекай винагород».

Із словом про Антона Навольського - як патріота, гуманіста та духовного провідника - до присутніх звернулися: єпископ Дмитро Григорак, голова «Гельсінської ініціативи» Олександр Степаненко, волонтерка нашої організації, студентка Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу Світлана Дутчак, завідувачка Залищицької центральної районної бібліотеки Ольга Тракало, священик Церкви Архістратига Михаїла у Товстому отець Ігор Леськів.

Обдарувала присутніх власними спогадами Марія Навольська-Солтисюк, племінниця Отця Антона Навольського, яка пережила у його домі важкі воєнні роки.

«Гельсінська ініціатива –ХХІ» продовжить пошук відомостей про життєвий шлях Антона Навольського, намагатиметься зібрати їх в окремому друкованому виданні.

*  *  * 

Біографічна довідка

Антін Йосипович Навольський народився 4 лютого 1894 року у великій селянській родині у селі Зозулинцях Заліщицького повіту, що на Поділлі, над Дністром. Закінчив початкову "народну школу" в Зозулинцях, а згодом - Державну цісарсько-королівську гімназію у Кіцмані, викладання у якій велося німецькою та руською (українською) мовами.

Навчання Антона у львівській Академії ветеринарії на другому році студій перервала І Світова війна. У 1915 році був призваний до армії Австо-Угорської імперії солдатом 95-го цісарсько-королівського полку піхоти. У 1916 як "доброволець-однорічник" фронтової служби у піхоті  воював у Карпатах, зголом пройшов вишкіл у старшинській школі. Військову службу завершив у чині лойтнанта 95-го полку, запасний батальйон якого у 1918 році розміщувався у Станиславові. 1 листопада 1918 року силами цього полку в місті було встановлено владу Західноукраїнської народної республіки.

Із спалахом боїв у Львові, якими розпочалася українсько-польська війна, Антін Навольський добровільно приєднується до збройних сил ЗУНР у званні четаря. По прибутті до Львова отримав під свою команду кулеметний підрозділ у "замарстинівській групі" Северина Левицького. Під час боїв за Львів 14 листопада був важко поранений у стегно, дивовижним чином уник загибелі, потрапив до військового госпіталю на вулиці  Личаківській. В ході відступу зі Львова вночі на 22 листопада госпіталь не був евакуйований. Тож усі лікарі і пацієнти потрапили в польський полон. У грудні 1918 року Навольського відправили до госпіталів у Кракові, а згодом - до табору інтернованих українських вояків у Домб’ю. Звідти йому вдалося утекти та через Чехоcловаччину повернутися до Станиславова.

Від березня 1919 року Антін перебував на службі у 14-й Станиславівській бригаді Галицької армії. Під час Чортківської офензиви бригада забезпечувала ліве крило армії вздовж Дністра. Після відходу за Збруч бригада у складі армії УНР брала участь у боях з більшовиками за Жмеринку та Вінницю, згодом  – у боях з армією генерала Денікіна. 

До січня 1921 року перебував у польському таборі для інтернованих старшин Галицької армії в Тухолі.

Після повернення до рідного села зазнавав постійних переслідувань поліції, як учасник українських визвольних змагань, на деякий час був ув’язнений у Чортківській тюрмі. Після звільнення з тюрми змушений був покинути батьківський дім та переховуватися у селі Гермаківка на Борщівщині - у родині своєї тітки Антоніни Колянківської.

Глибоко пережиті та переосмислені події війни, полону та політичних переслідувань спонукали Антона Навольського до обрання душпастирського шляху. За порадою Отця Фльорчука із села Кулаківці, відомого своїми патріотичними настроями, продовжив навчання у Станіславівській духовній семінарії.

Великий вплив на світогляд тодішніх семінаристів мав глава Станіславівської єпархії Української греко-католицької церкви єпископ Григорій Хомишин (1867 – 1947). У справах церковної реформи він був прихильником безшлюбності священиків та латинізації обряду. У своїй громадській діяльності – провідником просвіти та україно-польського примирення. Як і митрополит Андрей Шептицький, єпископ Хомишин засуджував практику терору ОУН, розв’язаного у 30-х роках проти її політичних опонентів.

У 1930 році Антін Навольський був висвячений Григорієм Хомишиним та Іваном Лятишевським і отримав священничу парафію у містечку Тлусте (нині - Товсте).

Одночасно з душпастирською місією та справою будівництва нової церкви у Тлустому розвинув активну громадську діяльність: був головою місцевих товариств "Просвіта", "Рідна школа", заступником голови та лектором товариства "Сільський господар", членом Заліщицького повітового комітету Українського народно-демократичного об’єднання (УНДО) -  найбільш впливової у міжвоєнній Польщі української політичної партії. 

1939 року завершив у Тлустому будівництво церкви Архістратига Михаїла за проектом Яна Сас-Зубжицького, славетного архітектора, вихідця з цього містечка. Через постійний дефіцит коштів будівельні роботи тривали біля 30 років, з тривалою перервою у роки війни. Унікальну у своїй архітектурній довершеності церкву вдалося добудувати завдяки благодійним пожертвам мешканців багатьох навколишніх сіл і усієї громади містечка, згуртованої авторитетом свого духовного Отця. Наприклад, деревину для даху і маківок церкви офірував місцевий єврейський купець Герш Шпіцер.

Отець Антон Навольский не вітав Червоної армії у вересні 1939-го. У червні 1941-го, очікуючи арешту НКВС, змушений був переховуватися. Не вітав також Отець приходу німецьких окупантів, справедливо вважаючи, що нова окупація буде не менш жорстокою за попередню. У роки нацистської окупації всіляко стримував людей від погромів і видачі євреїв нацистам та їхнім поплічникам. У проповідях закликав вірних до братерської любові та допомоги безправним євреям. Так 12 липня 1941-го, на свято Апостолів Петра і Павла, Отець Навольський у своїй проповіді відкрито звернувся до парафіян: «Якщо хочете насправді незалежної України, мусите виборювати її власною кров’ю, а не кров’ю євреїв, як вчать вас німці! Той, на чиїх руках буде єврейська кров, не має по що заходити до церкви!».

Завдяки йому Товсте виявилось у Галичині одним з  тих небагатьох містечок, в яких не було єврейських погромів у перший рік нацистської окупації. І все ж у 1941 - 1944 роках Голокост забрав життя кількох тисяч євреїв Товстого.

Отець Навольський особисто переховував кількох єврейських дітей, багатьом родинам допоміг пережити ті трагічні події, переховуючи їх та допомагаючи з отриманням фіктивних "арійських" документів. Не маючи власної родини, виховував чотирьох сиріт - дітей свого брата Михайла, котрий загинув у нацистському полоні. У голодні 40-і роки, коли у Товстому з’явилося багато голодаючих з карпатських сіл, які просили про порятунок, намагався влаштувати їх у сім’ях своїх парафіян. Дав прихисток у власному домі дівчинці на імя Ганнуся, сироті з Гуцульщини.

У 1944 – 45 роках, в часі поширення антипольської акції УПА на Поділля, закликав до припинення братовбивчого конфлікту.

Після заборони комуністичним режимом Української греко-католицької церкви змушений був перейти у православ’я. Незважаючи на це, всіляко допомагав багатьом греко-католицьким священикам, котрі перебували у засланні та поверталися із нього. Сам знаходився під пильним наглядом органів держбезпеки.

У 50-х роках за рішенням комуністичної влади церкву Архістратига Михаїла у Товстому було закрито, однак Отець Навольський продовжував нелегальну душпастирську місію і поза храмом - аж до своєї передчасної смерті у 1965 році.

Після оприлюднення свідчень Ульки Соммер – однієї з тих, хто пережив Голокост у Товстому завдяки духовній силі та діяльному милосердю Отця Антона - організація "Яд-Вашем" у 1993 році визнала його Праведником Народів Світу.

А українському та польському читачеві про Антона Навольського розповіла відома польська публіцистка Богуміла Бердиховська – вже через 40 років після того, як він відійшов у вічність. У її збірці “Україна: люди і книжки”, що вийшла в українському перекладі 2009 року, ім’я Отця Антона стоїть поруч із іменами Василя Стуса, Олеся Гончара, Богдана-Ігора Антонича, Алли Горської та Єжи Гедройця…

Пам’ять про Антона Навольського все ще живе у його рідних Зозулинцях та у Товстому.

Хоча вулиці його імені тут все ще нема…

Фотохроніка події - у розділі Галерея